Тур за коханням. Частина перша - Оксана Мрійченко

— Ксюш, ти чого? — Матвій став похмурим. — Це ж лише жарт!

— То я повинна сміятися?! Пробач! Мабуть, почуття гумору дуже кепське!

— Ксюш, — Матвій рішуче підійшов до неї, обхопивши руками тендітні плечі. — У тебе щось сталося?

— Сталося! — дівчина підняла голову і Матвій помітив, що по її щоках котяться сльози. — Це «щось» сталося в той самий момент, коли я погодилась їхати сюди. Мало мені було проблем, так тепер ще й нові додалися!

— Нічого не розумію, — Матвій спробував обійняти тендітну талію, але Ксюша рішуче звільнилася з його рук. — Поясни мені!

— А навіщо? Йди краще на вечірку. Діана вже, мабуть, зачекалася… Чи може ще якусь панянку знайдеш для приємного товариства!

Ксюша схлипнула, а потім раптом проскочила повз Матвія та кинулася тікати. В голові була суцільна каша, а слова дівчини остаточно заплутали думки. Але Матвій аж ніяк не збирався відпускати втікачку 

— Стій! — крикнув він, кинувшись слідом за Ксюшею. — Та поясни ж ти мені нарешті, що коїться?!

Дівчина навіть не думала зупинятися і Матвій прискорився, забігаючи слідом за нею до міні-парку. Доріжки між яскравими квітниками та густими деревами зараз були порожніми, а м’яке світло ліхтарів добре освітлювало кожен куточок, дозволяючи чітко бачити все навколо. Ксюша підбігла до будиночка на краю зеленої зони та дістала ключ. Матвій пам’ятав, що тут колись були душові для гостей готелю, а тепер будиночок перетворився на маленький склад. Звідки у Ксюші ключ? Ця думка загубилася в голові, коли дівчина відчинила двері та забігла всередину, вмикаючи світло. Але замкнутися Матвій їй не дав. Штовхнувши двері, він увірвався всередину… І завмер на місці, спантеличений побаченим. Погляд розгублено наштовхнувся на валізу Ксюші, що стояла в кутку, перемістився на стіл, де лежали фотоапарат і ноутбук. Трясця, а це ще що таке?! Якого дідька?!

— Хочеш просто зараз мене виселити? — крикнула Ксюша, зупинившись в центрі кімнати. — Занадто шикарні апартаменти для мене, еге ж?

— Ти… Жила тут весь… Цей час? — слова боляче застрягали в горлі, від чого голос Матвія став зовсім хриплим та ледь чутним.

— Не хвилюйся, я сама піду! — Ксюша відкрила валізу — Просто зараз! Після цієї халупи мені навіть на вокзалі буде зручно ночувати!

Матвій завмер біля дверей, втративши дар мови. Та й що тут казати? Будь-які слова зараз звучатимуть недолугими ідіотськими виправданнями. Мозок закипав від пекучої суміші сорому та злості, а погляд знову зупинився на постаті Ксюші, яка поспіхом збирала свої речі та кидала їх у валізу. По ніжному обличчю дівчини котилися сльози і Матвію ставало по-справжньому боляче від цього. Чому він не проконтролював, куди Діана поселила гостю? Клята образа завадила міркувати тверезо! А Ксюші довелося п’ять днів жити тут. Тепер зрозуміло, звідки цей мовчазний докір в її очах. Будь-яка інша дівчина влаштувала б скандал за таке поселення. А Ксюша терпіла… Матвій ненавидів себе. Хотілося провалитися крізь землю від сорому. Але ще більше хотілося заспокоїти дівчину, зігріти турботою, огорнути затишком. Матвій підійшов до Ксюші, одним впевненим рухом розвернув її до себе обличчям та міцно обійняв. 

— Пусти! — крикнула дівчина, намагаючись звільнитися з його рук. — Не смій мене торкатися! Не дозволю!

— Я нічого не знав, — говорити досі було боляче, тому Матвій промовив це пошепки, ще міцніше притискаючи її до себе. — Присягаюся… Пробач! Мені треба було проконтролювати Діану… Вибач мені, Ксюш!

Дівчина зробила ще одну спробу вирватися, але було помітно, що сили на опір в неї закінчилися. Матвій відчував, як тендітна фігурка тремтить в його обіймах і розумів, що ще ніколи не почувався таким поганцем. Намагаючись заспокоїти Ксюшу, він накрив долонею її густе волосся, заспокійливо провів іншою рукою по стрункій спині та відчув, що маленькі долоньки перестали його відштовхувати. Руки дівчини повільно опустилися вниз і несміливо огорнули Матвія навколо поясу, неначе шукаючи прихистку. Ксюша продовжувала плакати, сховавши обличчя на його грудях. А Матвій притискав дівчину до себе і відчував нестерпне бажання прибити Діану. Ксюша сама ніжність. Як можна було поселити її тут?

— Збери свої речі, — прошепотів Матвій. — Я швиденько!

Дівчина повільно звільнилася з його обіймів і кивнула, але очей не підняла. Матвій з ніжністю провів тильною стороною пальців по її щоці, витираючи залишки сліз і вийшов з будиночка. Він погано пам’ятав, як дійшов до готелю. Опинившись біля стійки адміністратора, Матвій зустрів трохи розгублений погляд Аліни, яка вже помітила його настрій та різко наказав:

— Діану сюди! Негайно!

Аліна зблідла під темним поглядом боса, що палав люттю. Але побігла до бокового виходу, який вів до басейну і вже за пару хвилин повернулася разом з Діаною. Шоколадні очі головної адміністраторки зупинилися на обличчі Матвія, але щось сказати вона не встигла. 

— Як ти посміла поселити Ксюшу на складі?! — Матвій гаркнув це так голосно, що порожнім холом пройшлася луна.

— Матвію, з-заспокойся, — в очах Діани з’явився переляк, але було помітно, що вона намагається опанувати себе. — Вона ж не гостя…

— Трясця! Ти геть своє місце забула?! — Матвій з розгону гепнув кулаком по стійці, а потім грубо схопив Діану за лікоть, підтягуючи її до себе. — Вигнати б тебе просто зараз… Але це занадто поблажливе покарання. А ти мусиш сповна відповісти за приниження, яке пережила Ксюша!