Тур за коханням. Частина перша - Оксана Мрійченко

Ксюша кулею влетіла у свій будиночок і буквально впала на шезлонг, притуляючи долоні до обличчя, що палало вогнем. Як вона могла сказати це вголос?! Чому ці слова не захотіли залишатися в думках?! Дідько, цей чоловік зводить її з розуму! Його погляд, його лагідні дотики, від яких мозок плавиться наче морозиво на сонці. Поруч з Матвієм вона не розуміє, що робить. Посміхається, коли треба зберігати стриманість. Червоніє, коли краще б було показати байдужість. Дурепа! Довірлива ідіотка, яка не може встояти перед досвідченим ловеласом! Ксюша підвелася на ноги та почала ходити кімнатою. Матвій поселив її на цьому складі, а тепер спокушає. І тішиться з того, що жертва повністю потрапляє під його чари. Хіба можна закохатися в такого чоловіка? Це ж треба зовсім не поважати себе! Але Ксюша розуміла, що вона дійсно закохалася… 

Через відсутність вікон в кімнаті панувала задуха і дівчина почувалася загнаним в клітку звіром, якому бракує вільного простору. Поглянувши на фотоапарат, який досі висів на її шиї, Ксюша збиралася повернутися до початкового плану та зайнятися фотографуванням міні-парку. Але розбурханий емоціями мозок підказав, що на території готелю є величезний шанс зустріти Матвія. Ні, цього допускати точно не можна! Краще присвятити час обробці відзнятого матеріалу. Ксюша сіла за столик, увімкнула ноутбук і під’єднала до нього фотоапарат, щоб перекинути фото. Треба заспокоїтись, привести думки до ладу. Навряд чи Матвію є діло до її несподіваного зізнання. Дівчина швидко перекинула відзнятий матеріал на ноутбук та від’єднала фотоапарат, поклавши його на край столу. Відкривши графічний редактор, Ксюша зайнялася обробкою кадрів. Попри відсутність навичок фотографа знімки вийшли дуже гарними та яскравими. А можливо такі розкішні локації та номери просто неможливо сфотографувати невдало?

Ксюша присвятила обробці картинок чотири години. Робота дозволила трохи заспокоїтись. Вимкнувши ноутбук, дівчина глянула на телефон. Шоста вечора. Віка сьогодні не працює, тому вечерю з готелю ніхто не принесе. Треба сходити в магазин і купити чогось поїсти. Ксюша закинула в сумочку телефон, вийшла з будиночка, замкнула двері та рушила вимощеною доріжкою міні-парку в напрямку магазину. Шлях проходив повз басейн готелю, де вже повним ходом йшли приготування до вечірки. Ксюша намагалася якомога швидше пройти цю ділянку та постійно озиралася навколо, побоюючись наштовхнутися на Матвія. Повернувши голову у бік виходу з готелю, дівчина прискорила кроки… І відчула, що на когось налетіла.

— Агов, ти взагалі не дивишся, куди йдеш? — пролунав поруч різкий голос Діани, просякнутий роздратуванням.

Ксюша відвернулася від готелю та одразу зустріла холодний погляд головної адміністраторки. Діана дивилася на дівчину з такою зневагою, наче бачила перед собою якесь бридке створіння, а не живу людину.

— Вибач, — Ксюша відчувала провину, бо розуміла, що дійсно зовсім не дивилася під ноги. — Це випадковість. 

— Та ти вся суцільна ганебна випадковість! — шоколадні очі Діани неначе хотіли спопелити дівчину на місці. — Бачу, що попередження ти проігнорувала?

— Яке попередження?

— Триматися від Матвія якомога далі! — на обличчі головної адміністраторки з’явилася хижа посмішка, яка не віщувала нічого доброго. — Я б на твоєму місці була обережнішою. Раптом розіб’єш щось дуже дороге в люксі… Доведеться компенсувати збитки зі свого гонорару… якщо вистачить звісно!

— Це погроза? — терпіння та гарні манери закінчувалися, але Ксюша наказала собі спокійно витримати колючий погляд жінки.

Діана нічого не відповіла, проте знову хижо усміхнулася та спокійно пішла геть. Ксюша не стала затримуватися біля басейну і рушила в магазин. Емоції кипіли в душі бурхливим вулканом і дівчина відчувала, що стримувати себе стає все важче. Ще трохи і буде нервовий зрив. Треба заспокоїтися! Ксюша встигла подолати половину шляху до супермаркету, коли телефон в сумці озвався гучним дзвоном. Витягнувши гаджет, дівчина посміхнулася і відповіла:

— Привіт, Полінко!

— Привіт! — пролунав у динаміку бадьорий голос Поліни. — Не відволікаю?

— Ні. Я в магазин йду.

— А я думала ти на пляжі. Вечір п’ятниці, все таке… Чи Матвій зовсім тебе заганяв з роботою?

— Ні, не заганяв, — Ксюша важко перевела подих і подумала, що мусить хоча б трохи випустити емоції. — Ох, Поль! У мене тут таке…

Сповільнивши кроки, дівчина розповіла подрузі про всі події, пов’язані з Матвієм. А потім сказала про обід з ним та про погрози Діани. Поліна слухала її мовчки, але періодично зітхала від захвату або фиркала від обурення.

— У мене вже нерви не витримують, Поль! — зізналася Ксюша. — Намагаюся уникати Матвія, але не виходить. Він же замовник, ми мусимо спілкуватися. Але мене дуже лякають мої відчуття поруч із ним. Ще й ця Діана…

— Ох, подруго! І чому ти завжди закохуєшся не в тих чоловіків? — Поліна зітхнула. — А з Діаною будь обережною. Такі зміюки вміють робити капості!

— Постараюся менше перетинатися з нею. А у тебе що нового? Як салон?

— Та нормально, — Поліна на секунду замовкла. — Слухай, ти тільки не хвилюйся… До мене сьогодні Єгор приїздив. Розпитував, куди ти поділася.

— Ти йому не сказала, де я? — Ксюша навіть на секунду зупинилася, відчуваючи, як тіло сковується холодною тривогою.

— Звісно ж ні! За кого ти мене маєш? Я лише сказала, що ти у відрядженні.