Темний шлях - Анні Кос
Полуденне сонце нагріло повітря, в тремтячому над горизонтом мареві майнув і зник мерехтливим сріблом міраж. Навколо не відчувалося ні подиху свіжості, від землі підіймалися щільні запахи трав та квітів, і що нижче вони спускалися, то важче ставало дихали.
— Обережніше, пані!
Хала встиг підтримати її, коли біля самого підніжжя Йорунн запнулась через суху гілку колючого чагарнику, що стирчав між каменями.
— Пані?!
Дівчина мляво махнула рукою, піддаючись слабкості, що накотила зненацька.
— Все гаразд, — вона похитнулася, втрачаючи рівновагу, і притиснула руку до чола: — Дихати… Дихати важко. Мені треба у тінь.
Хала мовчки підхопив її на руки й попрямував у бік озера. Біля краю води виднілася невисока поросль дерев. Приземкуваті, зі скошеними вітром гілками й досить рідким листям, вони не викликали особливого захоплення, але під ними можна було перевести дух. Йорунн тихенько зітхнула і поклала голову Халі на плече, через що він закляк на мить, а потім покрокував вдвічі швидше.
— Потерпіть, пані!
Хала опустив свою дорогоцінну ношу на трав'янистий покрив, квапливо розстебнув сумку, вийняв з неї похідну флягу і простяг Йорунн. Та випила ковток і скривилася:
— Надто нагрілася. В озері має бути холодніше.
— Я зараз, — він підхопив флягу і попрямував до води.
Але варто було йому відвернутися, як Йорунн легко піднялася на ноги й беззвучною тінню ковзнула йому за спину. Вона дочекалася, поки хлопець схилиться над водою, а потім різко штовхнула його в плече.
Хоча озерце не відрізнялося особливими розмірами, але трав'янистий берег обривався біля краю на пристойну глибину. Втопити не втопишся, але вистачить, щоб як слід промокнути.
Хала здивовано скрикнув і змахнув руками, безрезультатно намагаючись утримати рівновагу, проте ноги ковзнули по вологій траві й хлопець хлюпнувся в темну воду. На те, щоб намацати дно і виринути на поверхню, йому знадобилося кілька секунд. Щоб збагнути, як він туди потрапив — не набагато більше. Він різко розвернувся, вочевидь, очікуючи побачити перед собою злісного супротивника, але розгублено завмер: Йорунн, підібгавши губи й схрестивши руки на грудях, стояла на кручі одна.
— Як ти посмів, — процідила вона крізь зуби, нітрохи не бентежачись тим, що з нього потоком лилася вода.
— Що?!
— Як. Ти. Наважився. — повторила вона, чітко поділяючи слова.
— Що насмілився? Це ви мене зіштовхнули! — розгубився Хала.
— І цього мало за те, що ти зробив! — Вона зістрибнула з берега, занурившись відразу по коліно. Нахилилася, зачерпнула жменю води та з розмаху запустила прозорими краплями йому в обличчя. — Як ти посмів мені брехати?
Він інстинктивно прикрився рукою і відступив на крок, а дівчина продовжила вирувати.
— Думав, я нічого не помічу, так? Відколи ви повернулися з розвідки, брата як підмінили. Весь гарнізон носиться, ніби окропом облитий, посильні та гінці снують туди-сюди без сну та відпочинку. Син Лонхата, Орік, здається, їсть і спить уже у сідлі, виконуючи незрозумілі доручення. Ви з Кітом кожну тінь розглядаєте, до кожного шереху прислухаєтеся. І ніхто не хоче пояснити мені, що відбувається насправді.
— Я… — Хала відверто розгубився. — Припустимо, — кивнув він. — Але я вам не брехав!
Йорунн примружилася, зачерпнула ще води, але послизнулась і плюхнулася у воду на одне коліно. Одяг на ній промок, світла легка тканина обліпила кожен вигин тіла і стала помітно прозоріша. Хала проковтнув ком у горлянці, несила відвести погляд від цього видовища, за що тут же отримав черговий віяло бризок в обличчя:
— Ти не відповів на моє пряме запитання! — Холодної води явно виявилося замало, щоб остудити Йорунн. — Я вимагаю, щоб ти зараз же розповів усе, що знаєш.
Вона зробила ще один крок уперед і опинилася на відстані пів метра від юнака, що завмер. Очі її метали блискавки, щоки червоніли, з волосся текли тонкі цівки води, проте постава в цей момент у неї була справді королівською.
— Не можу, пані, — несподівано спокійно й твердо відповів Хала. — У мене наказ.
— Конунга? — вона примружилася, і він кивнув головою. — Я мала б здогадатися раніше, що ви змовитеся. Купка самозакоханих чоловіків, — вона пирхнула і підібрала обтяжливий поділ. — Повертаємось у місто негайно!
Йорунн розвернулася і попрямувала до берега.
— Подвійна присяга, спадкоємиця корони… Ну, братику, ми з тобою ще поговоримо, про що має знати твоя спадкоємиця, а про що ні.
На жаль, намоклий одяг сповільнив рухи, а мокра трава виявилася занадто слизькою, і Йорунн ніяково з'їхала з невисокого урвища назад у воду. Дівчина зашипіла від досади й зробила другу спробу вибратися, таку ж невдалу.
— Стійте, пані! Я допоможу, — Хала струсив заціпеніння і спробував підхопити її за талію, щоб підштовхнути нагору, але Йорунн відштовхнула його руку.
Невдало.
Зав'язки її рукава зачепилися за кріплення на ремені сумки, яка все ще була перекинута через плече Хали. Вони втратили рівновагу і з гучним плеском упали у воду, цього разу — з головою.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно