Прес-центр - Юліан Семенов

— Можете перевірити, — сказав він. — Крайній будинок пофарбовано в жовтуватий колір, його побудували на початку п’ятдесятих років, і належить він старій жінці, у якої хворі ноги.

Перевірили.

Доктор Кролль сказав правду, немов сам побував у цьому селі, хоча він там ніколи не був…

… Одержавши — через три дні після зустрічі Елізабет з доктором Кроллем — страшного листа від сина, Верньє відчув страшну порожнечу; кілька днів мовчав, на розпитування Гала не відповідав, потім став пити, лютуючи на себе, що не може працювати, а робота його — це ж не просто так, це заради Марі, заради дівчинки, саме ця його робота може врятувати те, що дороге й потрібне їй, це захист. Він кілька разів брався за перо, щоб написати відповідь сину, але так і не зміг, розуміючи, що істинною відповіддю буде його діло, присвячене Марі, та і йому, Гансу, а вже потім правді…

30

15.10.83 (20 годин 03 хвилини)

У Торремолінос було душно; всю дорогу з Малаги інспектор Шор просидів біля відчиненого вікна в таксі, жадібно вдихаючи повітря, що, як йому здавалося, пахло морем.

Перед тим як вилетіти сюди на зустріч з удовою Граціо, він прочитав проспект про новий іспанський курорт; звичайно, в красивому глянсовому виданні писали про море, мікроклімат, пляжі, басейни, ресторани ста національних кухонь, бари, концерти фламенко, кориду в Малазі; отут відпочити б з тиждень, подумав Шор, нема нічого прекраснішого, як запах моря, я спав би на березі перші три дні, вихаркав би тютюновий сморід і не кашляв би ранками.

Але Шор так і не відчув запаху моря, самі тільки випари бензину; іспанські водії мчать із страшенною швидкістю, незважаючи на повсюдні обмеження й пости дорожньої поліції.

«Тому, мабуть, вони так відстали в своєму розвиткові, — подумав Шор. — Не можна силоміць обмежувати швидкості у вік, коли люди відкрили еру космічної направленості в просторі. Еліта — Гагарін і Армстронг — літала з невідомими раніше швидкостями, а їхніх земних братів примушують не перевищувати стокілометрової позначки спідометра на таких потужних машинах. І виникає певна трагічна вольтова дуга: необхідні прогресові швидкості в небі протиборствують з жорстокими обмеженнями на землі. А чим тихше їдеш, тим менше встигнеш, тобто пізнаєш, тим менше у тебе можливості зробити, але ж це найголовніше у ритмі нинішнього життя — зробити…»

З другого боку, заперечив він собі, вчені підрахували, що надлишок бензинового гару дуже високий при великих швидкостях, забруднюється навколишнє середовище, але ж воно незмірно більше забруднюється під час вибуху однієї водневої бомби… Обмеження ці не врятують навколишнє середовище, тільки людей покалічать, адже водій, який змушений проїжджати селище зі швидкістю, що не перевищує п’ятдесяти кілометрів, два роки тому служив у армії, у танкових чи автодесантних військах, і його привчили люто проноситись через населені пункти, агресії вигідна стрімкість, вона подібна до випаду на рапірі…

А їх знову ламають… Ні, подумав він, люди, звичайно ж, некомунікабельні і роз’єднані за своєю суттю, всі спроби звести їх в одну спільність, розписану за графами законів, ні до чого, крім горя, не призведуть…

… Шор подзвонив фрау фон Варецькі перед вильотом; голос у вдови Граціо був красивий, низький, дуже рівний; ні, я не змогла вилетіти звідси, бо в мене був гіпертонічний криз, це вже не вперше, я не пережила б похоронів; так, звичайно, я згодна прийняти вас, готель «Палома», п’ятий поверх, я лягаю пізно, особливо зараз, так що можете прийти хоч опівночі.

Торремолінос надзвичайно вразив Шора; яскраво освітлені вулиці цього міста, що виросло в дюнах за останні двадцять років, заповнені народом; видно, що вдень люди пеклися на пляжах, такі вони були засмаглі; Шору навіть здалося, що він відчув запах кокосової олії; що ж, хоч так, подумав він, нехай не море, нехай олія для засмаги, все одно атрибут відпочинку; треба закінчувати цю справу й повертатись сюди, к чорту, стомився, досить.

(Шофер таксі сказав, що слово «палома», тобто «голуб», так само поширене в іспанських готелях, як у Німеччині «мове» — «чайка» — в дорожніх ресторанчиках. «Я бував у Західній Німеччині й Швейцарії, підробляв там, — пояснив шофер, — самі «чайки», а моря немає, хіба Північне море може вважатися морем, бррр, вітри задимають щодня, в мене там нежить не проходив».)

Від номера, який забронювала йому фрау фон Варецькі, інспектор відмовився; в кишені лежав квиток на шестигодинний рейс до Женеви, відісплюся в літаку, вирішив він, «Ер Франс» — хороша компанія, смачно годують, вип’ю доброго вина і дві години солодко подрімаю.

… Анжеліка фон Варецькі прийняла Шора в холі; величезний, трикімнатний апартамент, доларів двісті за день, не менше, зразу прикинув Шор, з жиру біситься, а в неї ж тут особняк, чому б не жити там?

Жінка була вродлива, хоч їй уже за сорок; а втім, помітити це можна лише по зморшках на шиї та ще по злегка брезклому обличчю.

В ній не було нічого підкреслено траурного; це сподобалось Шору, він не любив, коли переживанням (якщо такі справді були, а найчастіше сама лише видимість, додержання правил пристойності) надавали певного кольору й формну все підкорено пам’яті, вона й диктує манеру поведінки; найлицемірніші люди — плакальники, відслужують горе…

— Хочете випити з дороги? — спитала жінка.

— Ні, дякую, розкисну.

— Від такого вина, як тінто, не розкиснете.

— Спасибі, я краще вип’ю води. У вас тут страшенно душно.

— Я скажу, щоб кондиціонер поставили на «холод», але можна простудитись.

— Ні, не треба, а то зразу схоплю нежить, я кажу, що душно на вулицях, у нас безперестану мрячить дощ, а перед ранком у парках просто холодно…

Жінка посміхнулась.

— Я живу тут сьомий рік, і мені раптом після ваших слів дуже захотілося назад, у цю саму мокрінь… Це ж прекрасно, коли у вологих парках перед ранком відчувається холод, студений, передзимовий… Тут не бував зими…

— Чому ви не живете у себе, фрау фон Варецькі?

— Бо той дім побудував Граціо… Він там завжди був присутній… І зараз присутній… Мені страшно там, пане…

— Шор.

— Так, пробачте, в мене дуже погана пам’ять на імена, навіть такі прості, як у вас…

— Я розумію… Це хвороба віку, занадто збільшився обсяг інформації, в голові лишається найнеобхідніше, решту ми пропускаємо мимо,