Українська література » » Прес-центр - Юліан Семенов

Прес-центр - Юліан Семенов

---
Читаємо онлайн Прес-центр - Юліан Семенов
Волгограді — на тих керівників господарства, хто в своїй практиці користується «бридким нашим правилом»: «Хочеш жити — вмій крутитись». А потім письменників запросили в чудовий радгосп між Волгою і Доном. Директор водив гостей по садибі; всі захоплено дивилися на гарні будинки, вкриті цинковим залізом («Товар фондовий, — посміюючись, дивувався директор, — як потрапив до нас, невідомо; в конституції записано «можна», а бюрократи вважають за краще «не можна»: у нас прибуток добрячий, хотіли відкрити музичну школу, домовилися з пенсіонерами, педагогами з міста, ті погодилися приїхати, звернувся вище — «не можна»; хотіли відкрити клініку, знайшли пенсіонерів-лікарів, на загальних зборах вирішили побудувати їм квартирку при новій лікарні, поїхали в місто — «не можна»!).

А потім директор привів письменників у величезний транспортний парк, відрекомендував гостям невеличкого голубоокого, надзвичайно прудкого чоловіка, глянув на нього з любов’ю і сказав: «Це наш транспортний геній. Якби не він, усі плани завалили б. Справжній талант, живе за чудовим принципом «час — гроші», або ж по-нашому: «Хочеш жити — вмій крутитись».

Правдолюбець, прихильник статечності, ворог спритності, ніяково посміхався, знизуючи плечима: «І сюди проникла зараза».

… Степанов навчився «крутитись», коли подорожував по світу; вперше він зіткнувся з таким фактом, коли йому треба було потрапити на антифашистський з’їзд письменників у Латинській Америці, а летіти туди можна було лоз тільки через Париж, на «Ер Франс». Французи зволікали з візою; тоді він купив квиток, сів на літак і в аеропорту Орлі одержав без будь-яких зусиль (економіка диктує закони політиці, «Ер Франс» потрібні перевозки, компанію не цікавить партійна приналежність того, хто платить гроші за квиток, компанію цікавить профіт, інакше буде страйк, нестабільність, криза) транзитну візу на сімдесят дві години, бо пасажир повинен мати гарантовану можливість зстикувати свої рейси. Але літака в Буенос-Айрес не було, точніше всі місця продано, і Степанов подався в міський поліцейський комісаріат, заповнив неодмінні анкети, подав три фотокартки і дістав право на проживання. Він міг тепер пробути тут місяць; але вилетів через п’ять днів, як тільки підійшла черга на рейс…

Сьогодні він теж крутився досить довго, поки нарешті не вийшов на Жюля Верньє, професора економіки, який займався проблемою банків; знав, як кажуть, усе про всіх фінансистів; просто так до нього подзвонити не можна було; на Заході люди дуже підозріло, а часом зі страхом ставляться до тих, хто прилетів з Москви, потрібний гарант, особисті зв’язки, хай їм грець, а втім, нічого бурчати на самого себе і на весь світ, ми ж домовились: «Хочеш жити — вмій крутитись…»

На відміну од Москви, тут, як правило, зустрічі з іноземцями призначали не вдома, а на службі чи в кафе, за склянкою мінеральної води, це в тому разі, звичайно, якщо співрозмовник не був фірмачем, який угощає обідом, але при цьому бере в офіціанта рахунок, котрий оплачує йому компанія; кожен перспективний контакт, вартий того, щоб поставити пляшку вина, шматок м’яса і салат, в майбутньому може окупитися сторицею.

… Жюль Верньє був невеличким лисим товстуном, з виснажливою задишкою; по-англійськи він розмовляв з жахливим, явно не французьким акцентом і так правильно, що Степанов тільки дивувався з такого роз’єднання фонетики й морфології.

— Містер Степанов, мені пояснили предмет вашого інтересу. Ви знайшли одну з найцікавіших тем світової літератури; якщо ви зможете зрозуміти причинність зв’язків, історію й майбутнє, поєднання золота з політикою, ви напишете чудову книгу.

Він витяг дешеву сигару, відкусив кінчик, сплюнув, поморщився; Степанов звернув увагу на зуби професора, вони були темно-жовті, як у старого-престарого коня; відсьорбнув мінеральної води й ствердно запитав:

— Ви вже вечеряли?

— Так. А ви?

— Я не вечеряю. Інакше пузо лопне, я товстію не щоднини, а щогодини, хоч і намагаюся їсти якнайменше.

— Французи — страшенні антикитайці, — усміхнувся Степанов. — Ті пропонують вечерю віддати ворогові, а ви самі їсте на ніч…

— Тварини сплять після їжі, чому ж не наслідувати природу? — Професор знизав круглими плечима і важко, з хрипом закашлявся, затягшись сухим сигарним димом. — Ви віддаєте перевагу телевізійному шоу «Запитуйте — постараємося відповісти»?

— Спочатку введіть, будь ласка, в суть проблеми.

— Прошу… Отже, що таке біржа? Коли задуману? Ким? Чому? Початок поклали в Ліоні. Потім голландці навчилися вирощувати такі тюльпани, яких не знав світ. Красою треба дорожити — тобто продавати по найвищій ставці. І ось у Амстердамі, здається, тисяча шістсот сорокового року з’явилася біржа тюльпанів, так, так, саме так. Її створення було продиктоване чисто людською потребою в гарантії, бодай сугубо відносній, але все-таки гарантії, без якої немислимий економічний розвиток суспільства. Я, Пітер ван дер Гроот, чи Матільда Нілестроль, або ж чорт з дияволом, вирощую тюльпани, я маю бути певен, що моя праця не пропаде марно, я мушу знати, що продам свої тюльпани по заздалегідь зафіксованій ціні і ціна ця, хоч би там що сталося, не впаде до того моменту, коли мої тюльпани виростуть. Скільки б тюльпанів не виростив мій сусід, я впевнений, що договір, укладений на біржі, гарантує хліб і дах мені й моїй родині. Отже, за первісним задумом, біржа була місцем угоди не на вироблений товар, а на зобов’язання виробити товар. І ту біржу я вважав і вважаю розумним інструментом господарювання… Але біржа в Голландії склалася не зразу, це не було винаходом генія від економіки, це був пошук тяжкий і ризикований, бо протягом тридцяти років спекулянти роздували ціни до тисячі процентів за одну цибулину; тюльпани приводили країну на грань бунту, економічного краху, громадянської війни… А втім, ні тоді, ні зараз у Нідерландах немає громадян, там були і є піддані… Однак у Голландії уже в ті часи Існував перший у світі банк векселів, було пущено в обіг перші акції Нідерландської ост-індської компанії, тобто там були економічні передумови, аби упорядкувати хаос торгу… Смисл акцій цієї компанії полягав у тому, щоб виробничники й спекулянти не підтримували підвищення цін, не залежали від шахраїв; заздалегідь визначалася тверда ціна, я ж кажу, починалося все на благо прогресу. Якщо хочете, тюльпанова біржа була певним плануючим органом на товар — наперед, на певний період… Я також вважаю розумними Чікагську і Нью-Йоркську біржі, створені в середині минулого століття, це були цілеспрямовані біржі — зерно й худоба… Але тут уже смисл полягав не в гарантії ціни, а в логіці ціноутворення. Звідси ціна на хліб та на м’ясо нав’язувалась світові; знаєте, американський менталітет — пристрасть до пріоритету, бажання домінувати скрізь і в усьому… А втім, тоді ціни складати було легше, на землі жив лише

Відгуки про книгу Прес-центр - Юліан Семенов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: