Прес-центр - Юліан Семенов

цієї держави… До речі, барон Ротшільд так само активно підтримував режим Саудівської Аравії, де особливо сильні антиізраїльські настрої… Але ми відійшли від теми нашої розмови… Я запросив вас як свідка у справі загибелі Леопольдо Граціо. Мені конче потрібно поставити вам ряд запитань, пане де Бланко.

— Я до ваших послуг, інс… пане інспектор.

— Хочу попередити: наша розмова записується на плівку. Якщо ви маєте намір запросити адвоката, я згоден призначити вам інший час, але не пізніше чотирнадцятої години завтра.

— Все залежатиме від ваших запитань, пане інспектор.

Шор кивнув.

— Моє перше запитання: коли і на якому бізнесі почалося ваше співробітництво з містером Граціо?

— А чому ви називаєте покійного «містер»? Він материковий європеєць, точніше, італієць, отже, його слід називати «синьйор».

— Справедливе зауваження, пане де Бланко, але його бізнес мало поширювався на Італію, а більше на Американський континент… До речі, ви були першим, хто проводив зондаж серед членів кабінету Санчеса про енергопроект?

— На це вам відповість юрист нашої корпорації, пане інспектор… Стосовно дати, коли почалося моє співробітництво з Граціо, то це, дай боже пам’ять, почалося року сімдесят п’ятого… Так, саме так…

— Тобто після смерті іспанського диктатора?

— Я не говорив би так про генералісимуса Франсіско Франко. Він не був диктатором, принаймні в останні роки свого правління… Ми, люди бізнесу, через дружину Франко, віддавши їй акції найбільших магазинів «Корт інглез», змогли ввести його в наше середовище. А нам не потрібна диктатура, принаймні, поки не виникла кризова ситуація, яка може викликати бунт черні.

— З такою точкою зору можна дискутувати, але ви заклопотані справами, пане де Бланко, і я не маю права зловживати вашим часом. Однак ви мусите погодитись, що ваше співробітництво з синьйором Граціо почалося в перші дні детанта, чи не так?

— Ви хочете сказати, що я лівий бізнесмен? — посміхнувся де Бланко. — Ні, я монархіст, тобто живу у світі реальностей. Мій брат працює у сфері бізнесу з Америкою, я — зі Сходом, дядя підтримує контакти на Європейському континенті; нормальна життєдіяльність планети неможлива без і поза надійними контактами з російським колосом, краще солом’яна згода, як золота звада.

— У Граціо був хороший бізнес у комуністичному світі?

— Про це ви запитаєте у мого юриста, пане інспектор.

— Добре, я підійду до справи, яка мене цікавить, з іншого боку… Леопольдо Граціо ніхто ніколи не погрожував? А найбільше після того, як він налагодив широкі контакти з комуністичними режимами і країнами, що розвиваються?

Бланко попросив дозволу закурити, вийняв дуже дорогі сигарети «Ротман» (без фільтра, густо-солодкі), прикурив від масивного золотого «Дюпона», а потім уже відповів:

— Мені такі факти невідомі, пане інспектор.

— А вам, особливо за останній час, ніхто не погрожував?

— Навіть якби це було, я не сказав би вам, пане інспектор, це не за правилами.

— Пане де Бланко, — повільно, карбуючи слова, мовив Шор, — я теж дію не за правилами, попереджаючи вас, що ваше життя в небезпеці. Маючи дані прослухування ваших телефонних розмов, я прийшов до такого висновку: чи будете ви відверто розмовляти зі мною, чи не зробите цього, чи поділитесь своїми міркуваннями щодо вбивства Граціо, чи, як вас просять, наполягатимете на версії його самогубства, небезпека вам загрожує повсякчасно. І це пов’язано, мені здається, з долею енергопроекту для Гаривасу. Це все, пане де Бланко, я більше вас не затримую.

Обличчя Бланко враз взялося зморшками; Шора здивувала отака зміна: щойно перед ним сидів вилощений моложавий красень — і раптом стало видно, скільки зусиль витрачає цей старик, аби триматися на людях; безупинна боротьба з літами!

— Я можу цю вашу заяву, пане інспектор, повторити представникам преси?

— Ви не наважитесь, пане де Бланко, ви ніколи не наважитесь зробити це, бо ви розумієте, у якому складному становищі перебуваєте. Ваша правда, поліція корумпована. Мегре — видумка доброго і талановитого Сіменона, це так, ми працюємо гірше, ніж злочинці, та все ж ми ще вміємо оберігати ключових свідків. А ви саме такий свідок.

— Пане інспектор Шор, ви були дуже люб’язні, даючи мені пораду вибрати правильну лінію поведінки, дякую вам щиро. Але дозвольте й мені порадити вам: знайте, на кого можна замахуватись, а на кого ризиковано. Не думайте, що вашому життю не загрожуватиме небезпека, якщо ви й надалі шукатимете правди.

— Вас уповноважили сказати мені це? Чи це ваша власна ініціатива, з добрих до мене почуттів, пане де Бланко?

— Мені імпонує ваша манера поведінки, пане інспектор. Ви дуже смілива людина, але ви ще більше беззахисні, ніж я.

Де Бланко підвівся, сухо кивнув і пішов з кабінету.

Шор зупинив його:

— Пане де Бланко, до вашого відома: чоловік, який назвав себе Роберто, так, так, той самий, що радив вам не втручатися в цю справу, прилетів сюди з Палермо, він, здається мені, з родини Дона Валлоне, з їхньої групи впливу. Ви про це знаєте?

— Ні, я про це не знав.

— Можете використати мою інформацію у ваших цілях, пане де Бланко, фрау Дорн чудово володіє італійською, вона допоможе вам в конфіденціальній розмові з Доном Валлоне, якщо ви на неї зважитесь.

28

14.10.83 (17 годин 27 хвилин)

Радник посольства з питань культури був, як завжди, дружелюбний.

— Містер Степанов, я думаю, що відповідь із столиці надійде з години на годину, у вас немає ніяких підстав непокоїтись, можете купувати квиток, сподіваюсь, ви корисно проведете час у Шьоньофі, погодьтесь, я й так порушив усі норми, адже громадянам вашого блоку потрібно чекати відповіді з міністерства закордонних справ два тижні, а я взяв на себе сміливість, і мені приємно було зробити це для вас…

Степанов відчував утому, коли йому доводилось ходити в консульства, заповнювати три анкети, бігти в універмаг, щоб сфотографуватися в кольоровому автоматі; він майже ніколи не пов’язував краватки, дипломати — люди чемні, зауважень не робили, але кректали, обрізуючи маленькі портретики, про щось перемовляючись між собою з явним незадоволенням; він уже звик до того, що йому доводилось платити за телеграми, які надсилали консульські працівники в міністерства, мотивуючи це необхідністю прискорити видачу візи; звик до того, що треба було шукати серед знайомих тих, хто знав когось у посольстві, дзвонити, пояснювати мету поїздки, просити підштовхнути, замовити за нього слово; відтоді, як він почав багато подорожувати, все це стало побутом, але таким, до якого звикнути не дано — і принизливо, і по нервах б’є.

Поклавши трубку, він чомусь згадав виїзний секретаріат російської письменницької Спілки, коли один з правдолюбців напав з трибуни — це було у