На уламках щастя - Дана Лонг
Знайшовши в залі свого друга, я попереджаю його, що їду, на що Єгор трохи розчаровано знизує плечима, але не наполягає, щоб я залишився.
Я мрію тільки про одне. Дістатися якнайшвидше до своєї квартири і випустити пару.
І ось, нарешті, я вдома, наспіх переодягнувшись, боксую грушу, намагаючись хоч трохи заспокоїтися, але це не особливо допомагає.
Я стільки всього хотів їй сказати, стільки всього запитати, коли побачив сьогодні на банкеті. Запитати про те, чому вона не розповіла, що заміжня, перед тим як стрибнути до мене в ліжко. Навіщо взагалі їй було все це потрібно.
Здається, я назвав її повією, що скаче з одного мужика на іншого. Може й грубо, але зате чиста правда. А на правду не ображаються, якою б гіркою вона не була.
Усе точнісінько як у випадку з Ілоною. Ситуація ідентична, тільки в її випадку рогатим чоловіком виявився я. Але за словами моєї колишньої дружини, вона зробила це від відчаю. А Віра усвідомлено так вчинила. Спала зі мною, будучи дружиною іншого, а коли награлася, то вирішила повернутися до чоловіка. Ось що за жінки пішли.
«Що в неї в голові? Хотів би я знати. Але, на жаль...»
Відтоді, як ми розлучилися, я часто згадую її. Віра занадто сильно зачепила мене. Зі мною такого раніше не було. Думати про неї весь час і не мати змоги доторкнутися, ті ще тортури. Скільки разів я картав себе за те, що не взяв її номер телефону, що ось так відпустив зі свого життя. А виходить, що вона до чоловіка поспішала. Терміново в місто зібралася, поспішала сильно, а я сам відвіз її до нього. От дурень!
Раптово дзвонить мій телефон.
– Слухаю тебе, Єгоре.
– Ти чому так швидко поїхав? Щось сталося?
– Нічого серйозного, несподівано зателефонували з офісу, щоб я терміново під'їхав, – брешу, бо не хочу посвячувати друга у свої особисті проблеми й озвучувати справжню причину мого від'їзду.
Не те, щоб я йому не довіряв, просто неприємно згадувати все це.
– Ти сам собі начальник, вони що, не могли без тебе вирішити проблеми?
– Не змогли, як бачиш. Та гаразд, не парся. Іншим разом обов'язково ще сходимо на твою вечірку.
– Іншого разу може й не бути. Мені тут добрі люди шепнули на вухо, що мій партнер Богдан Майєр має великі проблеми зі здоров'ям, нещодавно навіть у лікарні лежав і дуже скоро може відійти від справ, а наступницею хоче зробити свою племінницю Віру. Уявляєш! Їй дістанеться все, абсолютно все! А це ду-у-уже великі гроші. Ти навіть не уявляєш, скільки там нулів.
Я гнівно стискаю кулаки. Значить, Віра отримає спадок і продовжить жити в задоволення разом зі своїм чоловічком. Ну, і хрін із ними. Час викреслити з пам'яті цю відьму. Залізла мені під шкіру і не відпускає.
– Агов, ти що там завис? Я з ким розмовляю?
– Для чого ти мені все це розповідаєш? – хочеться скоріше закінчити цю розмову і не згадувати більше про Віру. Ніколи!
– Для того, що треба було тобі пофліртувати з Віркою. Чоловіка лузера вбік відсунути і спокусити дівчину. І жив би тоді приспівуючи до кінця своїх днів.
– Ти зовсім здурів? Я ніколи не брав чужого! І гроші її мені не потрібні. Я достатньо заробляю, щоб не потребувати ні в чому.
– Та годі, жартую. Не злись.
– Не злюся, а ти не неси херні! Гаразд, мені потрібно йти, давай я зателефоную тобі днями.
– Окей. Не зникай, друже.
Я скидаю виклик і знову дивлюся на вхідне повідомлення від Ілони. Що ще їй від мене потрібно. Цікавість бере гору і я відкриваю повідомлення.
«Андрій дай мені шанс, благаю. Я не можу без тебе! Я кохаю тебе! Не карай мене більше, ніж я сама себе вже покарала. Я чекатиму на тебе завжди і сподіваюся, одного разу ти зміниш свій гнів на милість».
Я видаляю повідомлення, не збираюся відповідати. Номер її вирішую поки що не додавати до чорного списку, бо потрібно ще вирішити питання з документами на розлучення. Це питання закрите і змінювати своє рішення я не маю наміру.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно