Не мій мільйонер - Ірина Романовська

Аня.

- Тільки ти, моя люба подруго, можеш приїхати з відпочинку та злягти вдома з температурою. – Настя струшує з себе вуличний сніг, знімає куртку та чоботи.

На ранок після мого повернення додому в мене піднялася висока температура, з'явився моторошний кашель та нежить. Добре, що татова поліклініка розташована неподалік нашого будинку, через декілька автобусних зупинок. Ми з ним швидко сіли в машину та поїхали робити необхідні обстеження. Рентген показав, що у мене обструктивний бронхіт. Побігала, називається, Попелюшка у черевичках по мокрому снігу, відзначила чужий день народження.

- Ось, тримай. – Настя простягає мені великий пакет. - Там вино, апельсини, імбир, кориця та ще купа різних приправ. Зараз варитимемо чарівне зілля, щоб швиденько поставити тебе на ноги.

- Не зрозуміла. 

Здається, разом із хворобою, мій мозок став повільніше працювати, тому я не відразу розумію для чого всі ті інгредієнти.

- У-у-у, як усе тяжко з тобою. Глінтвейн, говорю, зараз з тобою варитимемо. Пішли на кухню, показуй де в тебе тут що лежить. Діставай каструлю, прямо зараз почнемо чар-зілля варити.

- Сподіваюся, кухня залишиться цілою? – шуткую я над Настею.

- Жартуєш? Оце вже добрий знак. Значить, поправка не за горами, - та помітивши мій різко згаснувший погляд, додає: - Ой, пробач, Аню. Я знову мелю язиком не думаючи. Він так і не дзвонив?

- Ні. – знизую я плечима.

- От же ж впертий віслюк. А так біг,  так рвався тоді до тебе, кричав, що тільки тобі всю правду пояснить. - обурюється подруга, розкладаючи свої покупки на кухонному столі. - Даремно я його тоді не прибила. Потрібно було на місці з ним розправитися.

Настя голосила б ще довго, але пляшка вина сама себе не відкриє. І штопора вдома немає. Він зламався на святкуванні торішнього дня вчителя. І замість того, щоб спокійно піти та купити у найближчому магазині новий, ми з родиною влаштовуємо в хаті на кожне свято квест під назвою «Відкоркуй пляшку чим-небудь!»

Першим у наш бій за вино ми відправили страждати ніж. Але він програв. Ще й розкришив пляшковий корок. Потім була черга виделки. Вона погнулась від тих зусиль, з якими ми на неї тиснули, щоб штовхну той корок всередину.

- Схоже, накривається чарівне, оздоровче зілля мідним тазом. Так шкода. 

Настя театрально закочує очі, руки підносить до лоба та трагічно падає головою на стіл. Я пирскаю від сміху. Настя підхоплює мій настрій та разом заливаємося істеричним сміхом хвилин на п'ятнадцять, не менше. 

Комічна ситуація виходить.

- Трясця! Знала б я, що це буде так складно, я б купила тоюі просто чаю в пакетиках.

- У мене є геніальна ідея: давай просто подивимося в Так-тоці* (*вигадана соціальна мережа), що робити в нашому випадку. Там зазвичай багато таких відео з різними лайфхаками, на всі випадки життя. 

В одному з найпопулярніших відео на запит «як відкоркувати корок» чоловік відбиває вузьку частину пляшки разом із пробкою ребром долоні. Дивний спосіб, особливо якщо ви не є сином Брюса Лі або не майстр карате. А якщо додати до наших з подругою нульових вмінь у бойових мистецтвах моє невезіння, то ми з таким лайфхаком обов'язково кудись встрянемо. Або травмуємося самі, або травмуємо меблі,  або, що більш найімовірніше, розіб'ємо усю пляшку та лишилося без глінтвейну.

Шукаємо далі.

Наступний варіант – продавити пробку пальцем. Настя дивиться на свій манікюр із довгими гострими нігтями, потім на мої коротуни та щось підраховує в голові.

- Гортай далі. Мій манікюр у салоні коштує більше, ніж ці страждання з корком.

Найбезпечнішим способом, як на нас, виявляється варіант - просто вибити пробку долонею. Як говорить закадровий голос у відеоролику, корок за законами фізики повинен вилетить без жодних проблем, треба лише взяти вертикально пляшку та почати потроху стукати долонею по її низу. 

Як ми тільки не стукали: били й долонею, й об стіну та, навіть, об край столу. Всі спроби виявилися марними. 

Здається, корок засів там навічно.

Настя не витримує першою. Зі словами «досить», «баста» лишає пляшку на столі та бере в руки електричний чайник. Наповнює його до максимально дозволеного рівня водою та ставить на підставку грітися.

- Продовжимо тихий дівич-вечір з зеленим чаєм, без чарів, – констатує вона.

Дідько, але ні. В мені ще вирує азарт та принциповість.

Ніби по велінню чийогось пальця, до моєї голови приходить чудова ідея. Біжу на балкон до татових інструментів. Чого ж я раніше не згадала, як на иинулий Новий рік тато вдало відкоркував вино за допомогою шурупа, пасатижів та викрутки. Відкриваю татову чорну скриньку, дістаю звідти необхідний мені інвентар. 

Батьківський варіант спрацьовує як найкраще. Хвилина діла та ось вже ми з Настею зі щасливими посмішками починаємо приготування того самого довгоочікуваного напою.

Нарешті! Сидимо ми на підлозі у моїй кімнаті, біля нас дерев’яна дошка з сирною нарізкою, декілька бутербродів з докторською ковбасою, фрукти та наш вистражданий глінтвейн у гарних новорічних чашках.