Не кохай мене - Ольга Джокер
- Так. Але я трохи згодом, — відповідаю йому, потягуючи через трубочку солодкий алкогольний напій.
Женя намагається вклинитися в нашу розмову та пропонує себе. Артем вдає, що не чує. Він хоче мене. Яр же мовчки і з глузуванням у погляді за нами спостерігає.
- Тобі принести милиці? Або знеболювальне? — нарешті подає голос.
Я кілька разів поспіль здивовано кліпаю, сподіваючись, що не дочула. Кров приливає до щок, а серце часто барабанить.
- Ненавиджу, — звертаюся до Ярослава. - Ненавиджу тебе, чуєш?
Артем дивиться на мене, то на Жарова. Все ще не розуміє, хто ми один одному. Та я й сама не зрозумію!
За допомогою Жеки абияк піднімаюся з низького та незручного дивана, скрививши від болю обличчя та ступаючи на ногу.
Патологоанатом зауважує, що зі мною щось не так і задумливо хмуриться. Звісно, з калікою він не планував зв'язуватися.
- З тобою так не можна! Ярік - придурок, - шипить Жека, коли ми прямуємо на вихід із зали. — Страшенно красивий і привабливий, але повний придурок.
- Знаю.
Вхопившись за руку подруги, опиняюся на вулиці та роблю глибокий вдих, одночасно згоряючи від болю та приниження.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно