Не кохай мене - Ольга Джокер

***

- Поняття не маю, як ти терпиш цього дурня, — вимовляє Рая — рідна тітка Ярослава.

Я посміхаюся і знизую плечима.

- Ярик ще той фрукт! Я завжди твердила племіннику, що, якщо він не вгамує свій запал - жодна нормальна дівчина не погодиться вийти за нього заміж.

- Може я і є та сама ненормальна?

Рая сміється і миє овочі для салату.

- Краще заспокой мою душу і скажи, що він змінився, Соня!

- Ми нормально ладнаємо. Чесне слово!

Поїздка до сусіднього міста до родичів Жарова виявилася для мене несподіваною, незважаючи на те, що ми заздалегідь розмовляли про це. Просто вечір п'ятниці закінчився на драматичній ноті. Я тоді ні бачити, ні чути Яра не хотіла. Усю ніч провела без сну, потім прокинулася з ранку і почала виконувати домашнє завдання у вигляді гімнастики від свого реабілітолога, одягнувшись у спортивний одяг. Це прості нехитрі вправи, які розміщені у вільному доступі в інтернеті. Цілком можна було й самій займатися у селищі. Дивися, раніше прийшла б до якихось мінімальних успіхів.

Яр як завжди без стуку увійшов до моєї кімнати о дев'ятій годині і запитав чи вистачить мені двадцяти хвилин, щоб зібратися. Взяти із собою мінімум речей на два дні. Він поводився спокійно та уважно. Якби не розмова напередодні я, можливо, відповідала б йому так само. Але всередині все вирувало від обурення. Як він так може? Спочатку принижувати мене, висувати вимоги, а потім поводитись як ні в чому не бувало. Я прийняла правила його гри, але це не означало, що погодилася з усім, що казав Яр.

До дому тітки Раї ми доїхали за дві години. Жінка виявилася веселою та компанійською. Молодою, пишнотілою. Вона міцно обійняла Ярослава, потім мене, ніби ми давно з нею знайомі.

Притирання нам не знадобилося — ми відразу ж порозумілися.

Тепер Яр разом із чоловіком Раї, Антоном, готує м'ясо на грилі, поки ми займаємося гарніром та кришимо салати, спілкуючись на доступні теми.

- Якщо тиснутиме на тебе – дзвони мені, Соня. Я швидко поставлю його на місце, — вимовляє награно-сердо Рая.

- Візьму до уваги.

- Але сподіваюся, що все у вас буде добре. Ярік у нас недолюблений хлопчик. Моя старша рідна сестра померла, коли йому було п'ятнадцять. З того часу Ярослав був наданий сам собі. Батько за найменшу провину розпускав руки і вимагав від нього надто багато. Він це робив і раніше, але тоді хоч Віра трохи стримувала. Після її смерті я як могла захищала хлопця. Вимагала віддати Яріка мені на виховання. Все одно своїх дітей Бог не послав.

- А він? Володимир Станіславович що?

- Відмовив! Відпускав Яріка лише зрідка на вихідні чи канікули, — махає рукою Рая. - Я Вовку терпіти не могла, як тільки Вірочка вийшла за нього заміж. Гуляща людина з по-справжньому крутою вдачею. За розповідями сестри він з першого року подружнього життя тягався по бабах, а та заплющувала очі на його пригоди і терпіла. Займалася дитиною, будинком. Такою доброю та ласкавою була! Не заслуговував на Вовка таку дружину, як вона!

Я опускаю погляд і беруся за нарізку овочів. Мені завжди здавалося, що про Яра я знаю, якщо не все, то багато чого. Виявилось, що ні. Тому слухати розповіді Раї мені хоч і складно, але цікаво.

- Всі хвороби від нервів, а скільки їх витрачала Віра з таким чоловіком, як Вова, - страшно уявити! Не минуло й року після її смерті, як він одружився. Та прощати зради чоловіка не стала і незабаром подала на розлучення. Жаров-старший її голою та босою залишив і знайшов нову жертву. Хотів, щоб як Вірка була — слухняна! Тому не можу я до Вови адекватно ставитись. Не можу і все тут!

Яр підходить до альтанки з шампурами, на яких димиться ароматне м'ясо. Кидає на мене короткий допитливий погляд, ніби питає: чи все гаразд. Я ледь помітно киваю, а він усміхається краєчками губ. Ярославу дуже хотілося, щоб ми з Раєю порозумілися. Так і сталося.

- Як настрій, дівчата? - Запитує Жаров, поклавши шашлики на велику овальну тарілку.

- Все гаразд у нас! - Відповідає Рая. - Кістки тобі миємо.

- Ясно. Не дуже тільки.

- Це вже як вийде, любий.

Рая плескає Яра по плечу, той жартівливо підморгує їй і йде за новою порцією.

За стіл ми сідаємо через півгодини добряче зголоднілі, бо вранці не снідали. Збиралися похапцем, я тільки кімнатні квіти встигла полити. У дорозі лише один раз на заправці випили кави та рушили далі.

Розмова із родичами Яра йде легко та невимушено. Звичайні працьовиті люди. Рая – медсестра у хірургії, Антон – працює на кінській фермі. Він намагається заїкнутися про те, щоб завтра покатати мене верхи, але потім мило бентежиться і вибачається, згадуючи, що у мене травма. Я спокійно реагую і підбадьорюю чоловіка. Коли люди забувають про це... мені тільки в плюс. Я відповідаю, що обов'язково проїдуся, але наступного разу.

Трохи пізніше Яру дзвонять. Він дивиться на екран, відбивається, але дзвінок повторюється. Наполегливо, дратівливо, перериваючи нашу сімейну ідилію. Мої нерви натягуються з кожною часткою секунди, Жаров неохоче встає з місця і відходить у сторону, щоб відповісти. Клянуся, я змушую себе не дивитись на нього, але виходить прямо-таки паршиво. Я розмовляю з Раєю, але раз у раз кошусь у бік Ярослава, чомусь почуваючи себе... Вірою.