Кривава осінь в місті Лева - Олександр Шевченко
— Що це?
— Називатися «Дор-Блю». Сир з пліснява. Дуже смачно — те, що треба, до кава.
Синьйор Бава не збрехав — то дійсно було смачно, хоч і досить незвично на смак. Нічого подібного Ніна раніше не куштувала. Чарівний напій зробив її куди більш благодушною; принаймні, вона припинила поглядати на двері, щохвилини готуючись дременути в дощ. Слово за слово — вони поволі розговорилися. Італієць продовжував уголос дивуватися тому, що така чарівна донна попри негоду завітала до його виставки — за його словами, сьогодні після обіду відвідувачів практично не було, навіть коли ще сяяло сонце. Ніна ж у відповідь із натхненням брехала про те, що злива ніяк не могла завадити їй ще раз подивитися на скульптури маестро. За її словами, твори Бави надихнули її настільки, що захотілося більше дізнатися про самого творця.
— Як сталося, що ви потрапили до України? — допитувалася вона, надавши лицю заінтригованого виразу завзятої прихильниці. — І скільки ще збираєтеся провести в нашому місті? Які у вас плани?
Компліменти Ніни зробили свою справу — італієць заходився піднесено розповідати. Він повідав, що вперше опинився тут випадково — два роки тому його зарахували до складу римської делегації майстрів прикладного мистецтва в рамках культурного обміну між країнами. Приїхавши сюди, Бава був вражений тим, що всередині місто Лева виявилося дуже схожим на Італію, а ще більше його зачепила щирість і колоритність тутешніх мешканців — настільки, що він поставив собі за мету оселитись тут на якийсь час, набратися вражень та зробити виставку робіт, повністю виготовлених у Львові. І ось цього року йому вдалося. Прибувши навесні, він орендував досить велике нежитлове приміщення, де й облаштував майстерню. Там же й жив. За якихось два місяці вивчив мову на достатньому для спілкування рівні (з цього приводу Ніна подарувала йому ще один комплімент). Він дуже задоволений виставкою, не зважаючи на те, що відвідувачів досить небагато. Втім, для синьйора Бави головне — не кількість, а якість, особливо коли трапляються такі чудові відвідувачі, як синьйорина Ніна. Цей проект некомерційний, тому й платню за вхід він вирішив не брати (за зізнанням Даріо, він достатньо заробив інсталяціями на батьківщині, а накопичення та сріблолюбство не його хобі). Приблизно за місяць майстер збирається повертатися додому і вже в Римі влаштувати виставку з цими ж роботами, а також кількома новими, які зараз лише в процесі створення. А поки що у вільний час він полюбляє блукати містом і знайомитися з городянами, вивчати їхню культуру та внутрішній світ. І знайомство з синьйориною Ніною зберігатиме в пам’яті ще довгий час після повернення до Італії.
Слухаючи одкровення майстра, Ніна проти волі зізналася собі, що цей богемний дядько таки має неабиякий шарм. Вона щосили супротивилася його впливу, нагадуючи собі, що її підозри нікуди не ділися і досі Даріо не сказав нічого, що б їх спростувало. Він все ще може виявитися вбивцею, а ця його ввічливість з домішками іноземної екзотики могла бути тією наживкою, на яку кидалися жінки. Чом би й ні? Часовий проміжок перебування Бави у Львові теж не суперечив загальній картині. Першу жертву знайшли, коли він уже був тут. А до від’їзду, до речі, залишається лише місяць. Хто знає, над чим зараз працює цей усміхнений синьйор? Над іще однією скульптурою чи над черговим тілом? А якщо найгірші припущення є правдою, і скоро він просто полишить країну, назавжди уникнувши покарання?
Звісно, це якщо не з’ясувати всього зараз.
Ніна сподівалася, що ці невеселі роздуми не відбилися на її обличчі — вона прагнула зберігати замріяно-уважний вираз, котрий заохочував би маестро й далі ділитися з нею цікавими фактами біографії. Та той, звівшись раптом на ноги, запропонував Ніні пройтися нарешті разом із ним до галереї, щоби вона таки встигла досхочу роздивитись його скульптури — доки світло знову не вимкнулося. Адже саме за цим вона й прийшла?
Ніна вагалася лише кілька секунд, а потім, зваживши в голові «за» і «проти», запропонувала інший варіант:
— Синьйоре Даріо, а чи не покажете ви мені краще свою майстерню? Я б залюбки подивилася, де і як працює справжній різьбяр — а тим більше такий талановитий. Мене надзвичайно цікавить, яким чином на світ народжуються подібні шедеври. Дуже хочеться побачити «кухню» зсередини...
Тепер вагався вже синьйор Бава.
— Вас дійсно це цікавити? Я мати жахливий безлад в моїй студіо...
— Але ж це творчий безлад, — сяйнула усмішкою Ніна. — То є невід’ємний елемент роботи справжнього художника, а саме це мене й інтригує.
— О, ви таки ідеале жінка! — пожвавішав Даріо. — Так тонко розуміти творчий процес... Есселенза! Добре, ми йдемо, і я показати вам дещо цікаве!
Це було ризиковано, але Ніна не могла відступити зараз. Не могла знехтувати таким шансом — або остаточно розвіяти всі підозри щодо експресивного маестро, або утвердитися в них і тоді вже просити про допомогу Сокола. Ніна подумувала скинути шефу смс-ку з поясненням, де вона зараз і що робить, аби той не хвилювався, та в останню мить передумала. З Олега станеться, ще прилетить сюди, захеканий, і перепсує всю гру. Ні, сама впорається, твердо вирішила Ніна. Врешті-решт, разом з італійцем її бачила офіціантка — та й сама вона не вчора народилася. В разі чого зможе дати відкоша будь-яким зазіханням. Ну, може, й не будь-яким, але ж навряд чи в неї з пістолета стрілятимуть!
Ніна підвелася, використавши як опору галантно підставлений лікоть пана Даріо.
— Далеко ваша студія? — спитала вона.
— Тут поруч. Два кроки. — Синьйор Бава вкотре розплився у своїй зубатій посмішці, лишив на столику кілька купюр за каву, і вони вдвох вийшли з «Дзиґи». Дощ трохи вщух, але не припинився, і Даріо вправним рухом ілюзіоніста дістав звідкись із-за спини величезну
