Дожени або зникни - Наталі Саксаганська

Залишок дня Соля провела з Діною, вештаючись по торгових центрах.  Діна заявила відразу, що не відпустить подругу, поки та не вибере ту саму сукню. Знаючи Дінку, відпиратися не було сенсу.

 — Ді,  —  Ну ти ж знаєш, я не люблю сукні.

 — Знаю, тому ми і прийшли. Як тобі ця?  —  Вона протягла блакитне плаття,  —  пасує під твої очі.

 — Закоротка.

 —  Тобі вісімнадцять чи вісімдесят?  —  Вона потягла подругу в примірочну.

Обійшовши майже всі магазини, вони ще зайшли в зал парфумерії,  бо Діні терміново знадобилися нові парфуми. А потім ще заскочили  в бутик жіночої білизни.  і звичайно, не змогли пройти повз кафешки з  улюбленими тістечками.

 Додому вони роз'їхалися вже коли на вулиці було темно.

Соля втомлено кинула  пакунки на ліжко.  Дівчина дістала підручники та конспекти, сіла за стіл.  Їй так хотілося спати.  День і без шопінгу був виснажливий, тому Соломія просто валилася з ніг,  але завтра за розкладом «Основи копірайтингу» і їй обов'язково потрібно підготуватися.

 Вона чесно намагалася навчатися: відкрила потрібну сторінку,  взяла ручку та почала записувати щось в зошиті.  Але втома взяла своє.   Вартувало Соломії лише на хвильку заплющити очі, як вона  заснула за столом, примостивши голову прямо на підручники.

 Серед ночі дівчина  підхопилась від того, що її  тато гладив по розпатланому волоссю та тихо промовляв, щоб вона переходила спати у свою кімнату.

 Зранку Соля проспала, навіть будильник не врятував. Вона все переставляла дзвінок на п'ять хвилин, а потім взагалі вимкнула.

Раптом крізь сон Соля почула як дзвонить телефон,  потяглася рукою за гаджетом, на автоматі відповіла. Зі слухавки почувся дратівливий голос Діни.

 —  Солю, я вже двадцять хвилин  стою під дверима.  Ти куди провалилася?

 —  Проспала!  —  Дійшло до Соломії. Вона підірвалась з ліжка, побігла до шафи, почала хутко збиратися.

Дивом дівчата приїхали вчасно, і навіть не запізнилися. А все через те що Діна наважилась їхати не 30 км/год, а цілих 50, а подекуди й 60.

Задоволена собою Діна разом з Солею відправились на пари. В обід вони вирішили вийти на вулицю. Погода була чудова.Подруги сиділи у дворику, насолоджуючись останнім теплим осіннім сонечком.

 —  Ну нічого, Солю перездаси свій «Копірайтинг»,  не кінець світу.

 —  Якби ми вчора не займалися дурнею, то я б встигла підготуватися.

 —   Шопінг  — це святе.  От скажи, що тобі крім високого балу дасть той копірайтинг?  А от нова сукенка  — це ж антидепресант!  А ще, шанс знайти кохання всього твого життя   або ж пригоду на ніч.  Кому як повезе.

 —  Ді..

 —  Що?

 Соля лише дзвінко засміялась. 

 — Дивись хто йде,  — смикнула за рукав Дінка.

Четвірка хлопців впевнено рухались по доріжці.  Соломія впізнала серед них Ромку, Тіма, Дімона та Ореста.  Вони були схожі на улюбленців долі: молоді, зухвалі, байдужі.  Хлопці пройшли повз дівчат навіть не помітивши їх, на що Діна відразу насупила свого носика. 

Вони зупинились коло невеличкої альтанки, де на них чекали Юля та руда.

 —  Дівчатка, привіт. Що сумуємо?  —  Поряд з Діною та Солею, наче з-під землі виріс юнак.  Діна його точно десь бачила. Якщо її не підводить пам'ять, то він навчається на фізматі.

 —  Нічого ми не сумуємо, тобі здалося,  — відповіла Дінка.

 —  Я Алекс, познайомимося?  — Спочатку Діна оцінила з голови до ніг незнайомця. Врешті її інтуїція дала схвальний відгук: “ Привабливий блондин, гарно вдягнений. Чому б ні?”

 —  Діна,  — коротко відповіла дівчина.

 —  А як звати твою подругу?

 — Подруга може й сама за себе сказати,  — закинула ногу на ногу Соля, і додала, 

 —  Соломія, будемо знайомі. 

 —  А можна біля вас присісти? 

 — Лише, коли пригостиш нас лате.

 — Без проблем, буду за мить.

 Блондин розвернувся і пішов до кав'ярні.

 — Ді, а ти сама не можеш купити?

 —  Звісно можу, але це ж це  перевірка. 

Соля лише покрутила головою і не стала сперечатися з подругою . Вона глянула вперед, зовсім недалеко був Орест.  Так вийшло, що вони обрали альтанку майже коло них.  При цьому хлопець навіть не помітив Соломію.   З одного боку і добре, адже  юнак її не дістає, з іншого боку, їй не подобається, що він її зовсім ігнорує. Чомусь саме це її дратувало.

Діна щось своє без кінця розповідала. Соломія удавала, що слухає, крадькома ж слідкувала за компанією навпроти. Ромка обнімався з Юлею на лавочці. Тім був поруч з Орестом і щось розповідав, при цьому активно жестикулюючи руками. Руда Лєра  в мініспідниці, червоному боді  та  босоніжках на високій платформі стояла між хлопцями,  щось підтакувала Тіму, і  занадто вже часто посміхалася Левицькому. 

Між тим Орест виглядав серйозним. Соля детально розглядала його обличчя, на чолі до сих пір був приклеєний пластир, у Соломії зʼявилася здогадка, що можливо, йому зашивали рану. 

Через білу футболку проглядались накачані м'язи. Соля лише зараз звернула увагу на скільки хлопець спортивний.

 — Солю, ти мене слухаєш?  —  Дінка невдоволено фиркнула. 

 — Звісно слухаю. 

 — Ага, вп'ялась у свого Ореста. Чи я не бачу? 

 — Не вигадуй, просто замислилась. 

Нарешті підійшов Алекс з двома стаканчиками лате. Соля вже й забула за хлопця. Але він мило посміхався, намагаючись сподобатись. 

Вартувало лише хлопцю сісти коло дівчат, як погляд Ореста сфокусувався на їхню лавочку. 

«Побачив»,  — тріумфально пронеслось в голові Соломії.

Орест зосереджено сканував Алекса, потім погляд ковзнув на Солю, затримався на мить, та знову його увага зосередилась на друзях. 

 — Солю, ти йдеш на вечірку?  — Питання Алекса повернуло її в реальність. 

 — Ще думаю. 

 — Було б добре там зустрітися. 

 — Угу,  — лише відповіла Соломія. 

Продзвенів дзвінок, як рятувальне коло, нагадуючи, що пора підіймати свої мʼякі місця і шурувати на лекції.