Дожени або зникни - Наталі Саксаганська

 — Мене не виженуть, Ореста теж. 

 — Це ж чудово!! Бо я, чесно кажучи, так хвилювалася, навіть більше ніж через бридкий шрам, що залишився в мене після вітрянки!   За Ореста і так всім все зрозуміло, а от за тебе я не була настільки впевненою. 

 — Щось дивне. Я думаю, що Орест якимось чином зробив, щоб мене залишили.

 — Ні фіга собі!  —  Крикнула Дінка. 

 — Тихо тобі!  —  Цикнула Соля, крутячи головою по сторонах.

 — Він, мабуть, закохався в тебе по вуха, раз пішов на таке,  —  прошепотіла подруга. 

 — Не вигадуй. Він навіть сьогодні на мене не глянув. Сидів в кабінеті, наче мене і не існувало. 

 — А щось говорив? 

 — Ні. Мовчав. За нього говорив лише батько. Видно одразу, що неприємний тип. І, здається, я йому не сподобалась. 

 — А як твій тато? 

 — Читав нотації. Потім втік на роботу, в мене таке враження, що ще трохи і він перебереться туди жити.

 — Дівчатка, привіт!  — Підійшла до них знайома,  — ви вже чули про посвяту першокурсників?

 — В пʼятницю о шостій?  — Перепитала Діна, але звісно вона все знала. 

 — Так це офіційна частина, а вечірка почнеться о 20:00, ви прийдете?  — Вона протягнула флаєри із запрошенням.  — Залишилось всього декілька штук. 

 — Не знаю, якщо у нас не буде інших справ,  — Діна взяла флаєри, поклала до кишені. 

 — Які можуть бути справи? Це ж подія року!  — Здивувалася дівчина. Але Діна лише розсіяно стисла плечима. Дочекавшись поки вона піде, Діна піддвинулась ближче до Солі. 

 — Звичайно ми підемо! Ще б таке пропустити!! Я маю вже флаєри. 

 — Так навіщо ти взяла ще? 

 — Про всяк випадок, у мене є на думці кого запросити. 

 — Ді, ти як завжди,  —  посміхнулась,  — але я не піду, не хочу. 

 — Так, досить вже бути монашкою! Ти коли останнього разу розважалася? До біса тих Ореста та Ніка. Крім них є ще купа хлопців, яких достатньо пальцем поманити і вони впадуть до твоїх ніг. Все, подруго, ніяких відмов! Сьогодні йдемо на шопінг!