Українська література » » Фламандська дошка - Артуро Перес-Реверте

Фламандська дошка - Артуро Перес-Реверте

---
Читаємо онлайн Фламандська дошка - Артуро Перес-Реверте
не посміхалися, а дивилися з напруженою насторогою. — До мене дійшли деякі чутки, самі знаєте… Обмежений світ людей нашої професії такий схожий на подвір’я, де стільки сусідок-плетух… адже всі ми знаємо одне одного. — Він зітхнув, і у цьому зітханні вчувався докір на адресу щойно згаданого ним світу. — Здається, ви виявили щось у цій картині. І, як мені казали, це значно підвищує її вартість.

Хулія зобразила на своєму обличчі байдужість, як зазвичай роблять гравці в покер, хоча й розуміла заздалегідь, що цього замало, щоб ошукати Монтегріфо.

— Хто вам бовкнув таку дурницю?

— Пташка наспівала. — Аукціоніст замислено погладив пальцем праву брову. — Утім, це байдуже. Важливо те, що ваша приятелька, сеньйорита Роч, здається, наміряється мене шантажувати.

— Не знаю, що ви маєте на увазі.

— Я певен щодо цього. — Монтегріфо продовжував посміхатися. — Ваша приятелька хоче зменшити комісійні «Клеймора» і в такий спосіб збільшити власні… — Він байдуже махнув рукою. — Зрештою законом це не заборонено, адже між нами існує лише усна домовленість; вона може розірвати її і спробувати знайти того, хто заплатить їй більші комісійні.

— Рада, що ви виявилися таким тямким.

— Як бачите. Однак це не заважає мені водночас дбати про інтереси моєї фірми…

— Я так і знала.

— Не приховуватиму від вас; я розшукав цього вже немолодого сеньйора, власника ван Гюйса. Точніше кажучи, я вийшов на його племінників. Не приховуватиму і того, що вчинив я так задля того, щоб ця родина відмовилася від посередництва вашої приятельки і залагодила справу безпосередньо зі мною… Ви розумієте?

— Авжеж. Ви вирішили вивести Менчу з гри.

— Це можна називати по-різному. Гадаю, можна й так. — Його побронзовіле чоло спохмурніло, а на обличчі з’явився вираз болю, наче в людини, яку в чомусь безпідставно звинуватили. — Кепсько те, що ваша приятелька, як жінка передбачлива, змусила власника картини підписати один документ. І цей документ зводить нанівець будь-які мої дії… Що ви на це скажете?

— Скажу, що поділяю ваші почуття. І бажаю, щоб наступного разу вам більше поталанило.

— Дякую, — Монтегріфо запалив нову сигарету. — Втім, гадаю, ще не все втрачено. Ви близька подруга сеньйорити Роч. Можливо, ви б могли схилити її дійти дружньої згоди. Якщо ми працюватимемо разом, то зможемо отримати від картини такі прибутки, що всі зароблять на цьому купу грошей — і ви, і ваша приятелька, і «Клеймор», і я. Що ви на це скажете?

— Цілком можливо. Але чому ви розповідаєте все мені замість поговорити з Менчу?.. Ви б заощадили на одній вечері.

Монтегріфо зобразив на обличчі вираз щирого суму.

— Ви мені подобаєтеся, і не лише як реставратор. Якщо чесно, дуже подобаєтеся. Ви здаєтеся мені розважливою жінкою, до того ж дуже привабливою… Я більше сподіваюся на ваше посередництво, ніж на розмову з вашою приятелькою — особою, як на мене, перепрошую, дещо легковажною.

— Отже, — підсумувала Хулія, — ви очікуєте, що я зможу її вмовити.

— Це було б… — аукціоніст якусь мить вагався, старанно добираючи потрібне слово. — Це було б чудово.

— А що від цього виграю я?

— Звичайно, прихильність моєї фірми. І нині, і на майбутнє. Що ж до винагороди — завважте, я не запитую вас, на яку суму ви розраховували, взявшись за роботу над ван Гюйсом, — можу гарантувати вам удвічі більше. Певна річ, це слід розглядати як аванс, який ви отримаєте окрім двох відсотків од кінцевої ціни «Шахової партії» на аукціоні. Поза тим я готовий запропонувати вам контракт на посаду керівника відділу реставрації мадридської філії «Клеймора»… Що ви на це скажете?

— Звучить вельми спокусливо. Ви й справді сподіваєтеся добре заробити на цій картині?

— Вже є зацікавлені покупці в Лондоні та Нью-Йорку. Якщо зробити гарну рекламу, це може виявитися найграндіознішою подією у світі мистецтва відтоді, як «Крісті» виставив на аукціон саркофаг Тутанхамона… Як ви розумієте, за таких обставин претензії вашої приятельки на однаковий з нами гонорар є надмірними. Вона лише знайшла реставратора та запропонувала нам картину. Решту робимо ми.

Хулія розмірковувала над його словами, проте ніяк не виявляла своїх почуттів; надто вже все змінилося за ці кілька днів, аби тепер щось могло її вразити. Потім вона подивилася на праву руку Монтегріфо, що лежала на скатертині зовсім близько від її руки, і спробувала порахувати, на скільки сантиметрів та посунулася вперед за останні п’ять хвилин. «Цілком достатньо, щоб поставити кінцеву крапку», — вирішила дівчина.

— Я спробую, — пообіцяла вона, беручи свою сумочку. — Але гарантувати нічого не можу.

Монтегріфо погладив пальцем брову.

— Спробуйте, — його оксамитові вологі очі з ніжністю дивилися на неї. — Спробуйте заради всіх нас, я певен, це у вас вийде.

У його голосі не було й натяку на погрозу. Лише благання — таке дружнє та безневинне, що скидалося на щире. Потім аукціоніст підніс руку Хулії і поцілував — дуже обережно, ледь торкнувшись губами.

— Не пам’ятаю, чи я вже це вам казав, — мовив він стиха, — ви надзвичайно вродлива жінка…

Вона попросила висадити її поблизу «Стефанса» і далі пішла пішки. Після дванадцятої двері закладу відчинялися для вузького кола клієнтів, обмеженого високими цінами та суворими правилами, що виключали присутність тут небажаних осіб. Це було місце зустрічі усього Мадрида, тобто всіх так чи інак причетних до мистецтва людей: від агентів іноземних фірм, котрі приїздили, сподіваючись придбати тут виставлені на аукціон ікони чи приватні колекції, і до численних галерейників, дослідників, імпресаріо, журналістів, які спеціалізувалися на мистецтві, та відомих художників.

Вона залишила пальто в гардеробі і, привітавшись із кількома знайомими, попрямувала проходом до дивана в глибині зали, де зазвичай сидів Сесар. Антиквар і справді вмостився там — нога на ногу, в руці келих, — ведучи неквапну бесіду тет-а-тет із якимось дуже вродливим білявим хлопцем. Хулія чудово знала, з якою глибокою зневагою ставиться Сесар до закладів, куди зазвичай вчащають гомосексуалісти. Для нього було питанням доброго смаку уникати замкненої, ексгібіціоністської та незрідка агресивної атмосфери цих місць, де — як він сам казав, насмішкувато кривлячи губи, — «дуже важко, люба, не уподібнюватися у власних очах до старої королеви, котра велично походжає по курнику». Сесар був мисливцем-одинаком (дивацтво, що доходило в нього до елегантності), який чудово почувався у світі гетеросексуалів, де він цілком природно підтримував дружні стосунки і здобував свої перемоги: його підопічними були юні таланти, котрих він спрямовував на пізнання їхньої справжньої чутливості, принцесо, яку ці хлопчики, ці янголята не завжди здатні усвідомити a priori. Сесарові подобалося виступати перед своїми чарівними знайдами в ролі Мецената й Сократа водночас. Потім, після відповідних медових місяців, проведених у

Відгуки про книгу Фламандська дошка - Артуро Перес-Реверте (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: