Мерщій тікай і довго не вертайся - Фред Варгас
— Тоді мені знадобляться відбитки Ле Ґерна.
— Також у базі даних. Як мені відомо, чотирнадцять років тому Ле Ґерн сидів у в'язниці за велику бійку у Ґільвінеку. Бачите, ми вже у вашому комп'ютері, навіть просити не доведеться.
— Слухайте, Декамбре, невже всі на цьому майдані сиділи?
— Бувають такі місця, де віє особливим духом. Я прочитаю вам недільну «химеру». Вона була лише одна: «Сьогодні ввечері, повертаючись на вечерю, я дізнався, що в місто прийшла чума. Три крапки. У кабінеті завершую листи, впорядковую справи і статки у разі, якщо Господь захоче покликати мене до Себе. Най здійсниться воля його!»
— Продовження «Щоденника» англійця, — сказав Адамберґ.
— Точно.
— Сепіс.
— Пепіс.
— А вчора?
— Вчора нічого.
— Он як, — сказав Адамберґ. — Він сповільнюється.
— Не думаю. Гляньте на ранкового листа: «Цей бич завжди готовий до наказів Божих, і насилає Він його, коли забажає». Цей текст означає, що маніяк не складає зброю. Зверніть увагу на це «завжди готовий» і «коли забажає». Він оголошує і насміхається.
— Він грається в надлюдину, — сказав Адамберґ.
— А отже, інфантильний.
— Це все одно нічого не дає, — сказав Адамберґ, похитавши головою. — Він зовсім не дурень. Тепер, коли поліція наготові, він більше не вкаже місця наступного злочину. У нього розв'язані руки. Він назвав «квартал Руссо», щоб точно встановити зв'язок між першим злочином і проголошеною ним чумою. Цілком імовірно, що відтепер він стане куди невловимішим. Тримайте мене в курсі, Декамбре, від оголошення до оголошення.
Адамберґ вийшов, тримаючи під рукою пакет з повідомленнями.
18
Наступного дня, близько другої години, комп'ютер видав ім'я.
— Я знайшов одного, — гучно сказав Данґлар, жестом запрошуючи до себе колег.
З десяток агентів зібралося в нього за спиною, прикипівши очима до монітора комп'ютера. З самого ранку Данґлар вишукував «CLT», а інші тим часом продовжували визбирувати інформацію про двадцять вісім квартир, що опинилися в зоні ризику, марно шукаючи точку перетину. Перші результати з лабораторії прибули вранці: замок було зламано професійно. У квартирі не знайдено жодних відбитків, крім тих, що належать власнику і прибиральниці.
Вугілля, яким користувалися, щоб вимазати в чорне шкіру, зроблено з гілок яблуні, а не придбане в магазині — у тих пакетах є різноманітні лісові ефірні олії. А щодо конверта кольору слонової кістки, то такий можна роздобути в будь-якому магазині канцтоварів за три франки двадцять сантимів. Його було відкрито гладеньким лезом і всередині нема нічого, крім паперового пилу і трупика маленької комахи. Чи відправляли комаху ентомологу? Адамберґ нахмурив брови, а тоді кивнув.
— Сезар Лоран Тавеньйо, — зачитав Данґлар, нахилившись до екрану. — Тридцять чотири роки, народився у Вільньов-ле-з'Орм. Засуджений за побиття і завдання ран. Перебував у центральній в'язниці Періго півтора року і ще два місяці за агресію, спрямовану проти охоронця.
Данґлар вивів досьє на екран, і всі витягнули шиї, щоб роздивитися CLT, його довге обличчя з низьким лобом, великий ніс, близько розташовані очі. Данґлар швидко зачитав продовження досьє.
— Рік після виходу з в'язниці лишався безробітним, потім улаштувався нічним сторожем у автосалон. Мешкає в Левалуа, одружений, має двох дітей.
Данґлар запитально зиркнув на Адамберґа.
— Яка освіта? — з сумнівом запитав Адамберґ.
Данґлар поклацав по клавіатурі.
— З тринадцяти років учився на покрівельника. Екзамени провалив. Облишив навчання і жив з парі на матчах та ремонтом мопедів, які одразу ж і продавав. Це і робив до того, як мало не вбив одного з клієнтів, поціливши в нього мопедом, скажімо так, впритул. А потім в'язниця.
— Батьки?
— Є матір. Працює на картонній фабриці в Періго.
— Брати, сестри?
— Є старший брат, нічний сторож у Левалуа. Завдяки йому Сезар і знайшов роботу.
— Не надто він і вчений. Не розумію, яким чином Сезар Лоран Тавеньйо міг би заговорити латиною.
— Самоучка? — запропонував хтось.
— Не розумію, навіщо типу, який випускає пару, кидаючись мопедами, братися за вивчення старофранцузької. Надто різка зміна, як на десять років.
— Отже? — розчаровано запитав Данґлар.
— Нехай двоє поїдуть до нього і перевірять. Але я не вірю, що це він.
Данґлар зупинив пошук і пішов за Адамберґом в його кабінет.
— Мене це задовбало, — оголосив він.
— Що сталося?
— У мене блохи.
Адамберґ здивувався. Це вперше за скільки років охайний і стриманий Данґлар ділиться з ним гігієнічною проблемою.
— Старий, просто розкладіть інсектициди кожні десять метрів. Вийдіть на дві години, поверніться, провітріть і все буде гаразд.
Данґлар похитав головою.
— Це блохи Лорійона, — уточнив він.
— Хто такий Лорійон? — уточнив Адамберґ, усміхнувшись. — Кур'єр?
— Лайно. Рене Лорійон — учорашня жертва.
— Вибачте, — сказав Адамберґ. — Ім'я вилетіло мені з голови.
— То запишіть його, чорт забирай. Я підхопив бліх у Лорійона. Ще вчора ввечері на роботі почав чухатися.
— Господи, Данґларе, але що я маю вдіяти? Ну тип виявився не таким охайним, як здавався. Або він підхопив їх в автомайстерні. А я що з тим можу зробити?
— Господи, — сказав Данґлар, нервуючись. — Ви самі вчора казали усій команді: чума передається через укуси бліх.
— А, — відповів Адамберґ, цього разу вловивши, про що говорив заступник. — Тепер я вас розумію, Данґларе.
— Ви якийсь загальмований сьогодні вранці.
— Мало спав. Ви впевнені, що мова йде про бліх?
— Я вмію розрізняти укуси бліх і комарів. Мене покусали в паху і під пахвами. Набряки такі великі, як мій ніготь. Я помітив це тільки сьогодні вранці, не встиг ще перевірити дітей.
Нарешті Адамберґ помітив, що Данґлара їсть тривога.
— Але чого ви боїтеся, старий? Що відбувається?
— Лорійон помер від чуми, а я підчепив у нього бліх. У мене є тільки двадцять чотири години, щоб зреагувати, інакше стане запізно. Так само і для дітей.
— Господи, невже ви купилися? Ви що, не пам'ятаєте, що Лорійона задушили, замаскувавши це під чуму?
Адамберґ зачинив двері і поставив стілець біля заступника.
