Практика з некромантії. Виживуть (не) всі - Софія Чар

– А я наполегливо рекомендую вам затриматися, – все так само люб'язно зауважив Перший, майстерно приховуючи легке роздратування, але одночасно чіпляючись за це зволікання.

Владні нотки в голосі, що майже відчутно давили на слухача потужною хвилею, повалилися на жінку, розбиваючись об невимовну впертість.

– Студенти не мають до цього жодного стосунку.

– А ви, пані, маєте?

Приховувати роздратування було вже важко. Хто б міг подумати, що химери – такі зухвалі створіння! Це несподіване відкриття змусило скинутися злість. Тиснули тварюк і треба було давити далі!

Втім, наступні слова жінки змусили його стрепенутися і різко обернутися до неї всім корпусом.

– Маю. Я була там і я бачила, що там є. І чого нема. Діти не бачили.

Діти за спиною некромантки швидко переглянулися, не зовсім розуміючи, про що вона взагалі й що вони не бачили, але про всяк випадок заздалегідь погодилися, що вони справді нічого не бачили.

Але ці ігри в переглядки не зацікавили Першого, що вчепився за одну фразу. Перший глухо, мов звір, загарчав та миттю опинився поруч із химерою, схопивши її за сорочку, притягуючи до себе.

– Не смій грати зі мною! – схилившись до жінки, люто прошипів демон, схилившись так низько, що вона могла відчути його подих. – У пил зітру…

Похитнувшись, коли її смикнули вперед, Барс лише машинально відхилила голову назад, навіть не спробувавши вирватися. Обличчя химери ніби скам'яніло, не відбиваючи жодних емоцій і тільки сірі очі раптом потемніли.

Від роздратування, але не страху.

Це, майже придушивши її силою захоплення коміра, Перший зрозумів несподівано і так само несподівано відчув похмуру веселість. Злу і майже божевільну.

– Безсмертна? – схилившись ще нижче, тихо прошепотів він, поволі сподіваючись все ж таки добитися якоїсь емоції, але на тлі застиглої маски обличчя живими залишалися тільки очі.

– Ні, – майже не розмикаючи губ, відповіла вона і зненацька скупо й небезпечно посміхнулася куточками губ.

Від несподіванки Перший на якусь мить розгубився. Намагаючись вивести її на емоції, він чекав зовсім не цієї бритвенно-гострої, загрозливої ​​посмішки.

– Але посмієте торкнутися моїх дітей і я доведу, що ви теж не безсмертний, – тихо й довірливо додала вона.

Перший прожив довге та насичене життя. За це життя загрожували йому безліч разів особливо на зорі його становлення. З роками тих, хто ризикував би кидати йому таке в обличчя, ставало дедалі менше. Занадто важкою та похмурою славою було овіяне його ім'я і мало хто ризикував кидати виклик цій могутності. І Перший якось звик, що його репутація працює на нього, відсікаючи надто безбаштових. Саме тому загроза жінки звалилася на нього несподівано. До того несподівано, що він на мить послабив хватку, чим зараз скористалася Барс.

Шарпонувшись назад, ледь не залишивши комір сорочки в руках демона, Барс підвела голову, тільки-но не вискалившись. Їй безперечно не подобався цей чоловік.

Повільно стиснувши долоню в кулак, Перший хмикнув, похитав головою і несподівано тихо розсміявся, опускаючи руку до паска.

— Танар міг би мати дуже гарну імператрицю, — засміявшись, майже ласкаво зауважив він.

Руда його потішила, привернула на себе увагу, припинивши бути сірою дратівливою фігурою з умовним позначенням «дружина Танара». Ось тільки плата за цей перехід була надто високою.

Долоня демона повільно стиснулася на кинджалі. Ця кумедна і яскрава постать вже принесла йому чимало неприємностей і ця загроза дала зрозуміти, що на цьому вона не зупиниться. Терпіти таке Перший не збирався. Якщо на його шляху з'являлася перешкода, він вважав за краще не шукати обхідні шляхи, а прибирати її.

Примруживши очі, Барс напружилася. Від неї не сховався рух демона. Пальці некромантки трохи здригнулися від бажання негайно вдарити, але спогад про студентів миттю остудив голову. Насамперед відправити їх, а потім… А потім можна і потягатися силами з цим пернатим. Їй, справді, є за що бажати обдерти йому крила.

Зосередившись, розділяючи потік сил на дві частини, Барс остаточно залишила гру обличчям, звернувши всі сили на те, щоб одночасно розпочати два плетіння: телепорт та захист. Теоретично, вона могла це зробити, на практиці ще не пробувала і сильно підозрювала, що друге плетіння вийде неповноцінним.

Повітря відчутно згустилося, що не сховалося від демона, відбившись на його обличчі майже лагідною посмішкою. Зникли звуки, стих вітер і в цій неприродній тиші особливо гучним виявився звук скреготу сталі, що повільно виходить із піхов.

Зіниця сірих очей жінки небезпечно здригнулася на райдужці, що розжарювалася бурштином, на пальцях спалахнули перші зелені іскри. Вона не була жертовним ягням, що покірно підставляє горлянку під ніж.

Оглушлива тиша напруженого очікування першого кроку натягала нерви, витягаючи в тремтячі струни. Завмерли невгамовні студенти, забувши як дихати, не ризикували поворухнутися демони Першого. Усі чекали. Чекали з напругою, не сміючи втручатися.

Гілка хруснула дратівливо голосно.

Від несподіванки тонко пискнула Журава, смикнувся Оберон, котрого оглушив писк однокурсниці. Куди краще відреагували двоє демонів, що миттєво обернулися у бік звуку, скидаючи зброю, що анітрохи не збентежило несподіваного гостя.

Зате сам гість дуже збентежив. Причому несподівано ватажків обох сторін. Але якщо Анна тільки здивовано вигнула брову, Перший куди емоційніше змахнув у бік краї свого плаща, забираючи руку від кинджала.

– Треба ж, кого принесло, – з неприкритим роздратуванням кинув демон, чим трохи здивував Барс.

Коли це Перший демон встиг посваритись з незмінним директором академії Ліванор? Академії магії першого світу, відомої своїми викладачами, випускниками та нарешті самим директором, останнім представником давно зниклого народу вієнів.

– Маєш що мені сказати? – нітрохи не зніяковів гість, неквапом крокуючи вперед, вражаючи вже студентів.