Практика з некромантії. Виживуть (не) всі - Софія Чар

Крізь клекіт пролунав тріск коріння, котре полонений почав розривати. Ще кілька секунд і полонений химера звільнився б. Розуміючи, що мусить щось робити, Анна на мить трохи зсунула руку. У неї був лише один шанс, щоб ухилитися від удару дзьоба, вихопити ніж і вбити злісну тварюку, але провернути це вона так і не встигла.

Все припинилося з глухим стукотом, ніби хтось упустив гарбуз. Затихло гарчання і лютий клич птаха, який відразу розчинився, залишивши по собі тільки тонкий струмок диму.

Повільно віднявши руку від обличчя, не зовсім розуміючи, що сталося, Анна озирнулася в той бік, де залишився Кіран і здавлено вилаялася.

Аттар, що до того стояв з палицею над поваленим химерою дуже войовничо, трохи зніяковів і поквапився передати ту спершу Оберону, від якого та перекочувала до Бастіана і нарешті до, Северайн, котра відверто розгубилася від такої щедрості.

– Бовдури… – не витримавши хрипко засміялася Барс, відчуваючи, що її почало трясти.