Гелтер Скелтер - Олександр Завара

Мати й цього разу вже кілька тижнів поспіль «ловила Кайдаша». Її невеличке житло потопало в смітті, що зазвичай притаманне лігвам невиліковних п’яниць. Нею володів саме той настрій, коли людині все по цимбалах. І хай навіть завтра світ полетить у три вирви, вона тільки щиро зрадіє, бо це звільнить її від щоденної муки – бачити, на що перетворилося її власне життя та життя близьких людей.

Вона не привіталася і не здивувалася появі сина. Макс спочатку подумав, що мати прийняла його за примару, однак швидко зрозумів, що їй просто начхати на нього. Утім, могло бути інакше: вона підсвідомо чекала на нього, тому й не здивувалася, коли він увійшов до хати.

Обидва спочатку мовчали. Мати виглядала непривітно, однак справа, вочевидь, була у звичайному похміллі. Макс теж не спішив розкривати обійми й виливати душу. Прикро, але він вже навчився обережності у спілкуванні з людьми, хай це була навіть його матір. Власне, він і рідною людиною назвати її не наважувався. А поміркувавши, зрозумів, що насправді так склалося вже давно, ще наприкінці школи. Єдине, що їх тоді поєднувало,– це життя в одному приміщенні. Потім він, скориставшись допомогою соціальної програми, вступив до університету, невдовзі після чого вони розсварилися.

Єдиним містком між ними залишалася картка «Приватбанку». Мати регулярно отримувала гроші на свій рахунок. Як і кожному з місцевих селян, їй належали кілька паїв землі, виділених сільрадою. Мати без коливань віддала цю землю в оренду фермеру із сусіднього села – той сплачував за це непогані гроші, що слугували добрим додатком до її дрібних сільських заробітків. А коли Макс став студентом, гроші за оренду пішли до нього, бо утримувати сина самотужки мати не могла. Отже, фермер переказував кошти на її картку, а син нею користувався. Він міг не повертатися додому місяцями, бо відчував нагальну потребу забути пекло, у якому виріс. Але це не вдавалося: зачинившись тут, брама, що вела до зневаги й самотності, відчинилася в університетському гуртожитку номер шість…

Слово за словом, відповідь за відповіддю, і нарешті обоє трохи повідтанули, а невдовзі й заговорили так, ніби між ними нічого не сталося, наче тієї сварки взагалі не було.

Та коли за два дні по тому Макс спробував розповісти матері про речі, що мучили його й шарпали його свідомість, усе знову повернулося на круги своя. І аж до наступного ранку, коли хлопець – вже вкотре – прожогом втік до міста.

18

ЛАНА. ДАРА. ЗА СТІНОЮ СНУ

Лана уникала Валерія Чигиринського вже кілька днів поспіль. Певна річ, це суперечило їхньому «пакту про співпрацю», та, захопившись власними підозрами, дівчина забула про свої обіцянки.

З тим чоловіком вона переспала двічі. Принаймні сама дівчина вважала, що враховується лише секс, тобто «фул контакт», але не оральні ігрища, петтінг і таке інше, після чого доводилося обтиратися серветками, а потім довго відмиватися в душі. Із нею професор нібито знову став підлітком. Мабуть, слушно вважають, що вік чоловіка залежить від віку жінки, що поруч із ним. Лані ця думка лестила, та й якій би дівчині не лестила така оцінка її сексуальності?

На жаль, усе це було грою в одні ворота, адже Чигиринського насправді цікавили тільки він сам і його примхи. У якийсь момент вона навіть засумнівалася: чи знає він взагалі, що оргазми, до яких він жадібно прагнув, інколи трапляються й у жінок? І дійшла висновку: швидше за все, це йому невідомо.

Якби Чигиринський був вимогливим лише в інтимних справах, це була б половина біди. Але він вередував у всьому. До того ж гребував звичайними речами, притаманними відносинам чи не кожної пари коханців. Побаченнями, прогулянками, посиденьками в кафе або ресторані… Чигиринський ігнорував усе це: просто запрошував Лану до себе додому, де вони й нашвидкуруч злягалися, інакше це не назвеш. Були й доданки – вони зазвичай мали місце за замкненими дверима кабінету завідувача кафедрою. Це приміщення стало настільки ненависним дівчині, що, якби її воля, підірвала б увесь корпус до бісової мами, аби більше не бачити оті квадратні метри килима й диванчик, на якому зазвичай все й відбувалося.

Рабство? Так, але цілком добровільне. Хай би що Лана не думала про Чигиринського, вона знала, що сама обрала той шлях, ніхто її не примушував. І щоразу, прямуючи до голови кафедри за викликом, казала собі: усе могло б бути значно гіршим. Що, як її насправді вигнали б з університету? Удома розлючений батько посадив би дочку на ланцюг і змусив відпрацьовувати все, що вони з матір’ю вклали в Ланине навчання. Отже, конче необхідно догодити професорові, бо наразі він і тільки він є для неї персональною перепусткою до шоу світлого майбутнього. Де для Лани Дементьєвої зарезервована заслужена роль королеви балу.

Протягом цього дня абонент, позначений в її телефоні як «Дармограй», вже кілька разів намагався з нею зв’язатися, але дівчині було не до нього. Зараз Лану більше напружувало те, що їй не вдалося толком поговорити з Алексом. А те, що вона встигла собі навигадувати, непокоїло її ще більше.

Загадки і секрети мають властивість інфікувати думки. Та якби знав, де впадеш, соломки б накидав, як любила приказувати Ланина бабця, мудра жінка. Попри минуле членство в партії, вона мала абсолютно тверезий погляд на світ й завжди вважала, що все в руках Господа, а не генерального секретаря чи президента. Саме тому баба Шура ні за яких обставин не взяла б участі в тій дурній витівці перед дзеркалом, як її відв’язна онука та її друзі. Ця літня жінка, коли Лана ще була дівчиськом, могла б розповісти їй багато цікавого про такі речі, але мала зазвичай віддавала перевагу забавкам на подвір’ї або в саду. Саме слушна порада ой як знадобилася б дівчині, але де вона зараз, покійна баба Шура? Час сплив, а з ним пішло й все, чим Лана колись нехтувала.

Коли телефон вкотре нагадав про існування життя поза межами гуртожитку, вона вирішила, що то черговий запит від Чигиринського. Однак то було повідомлення, і навряд чи від пана професора. Той був надто розумним, щоб необачно залишати докази їхніх стосунків.

Відкривши месенджер, Лана прочитала послання від абонента Dara Kovalevska: «Привіт! Ти як? Є