Українська література » » Меллорі - Джеймс Хедлі Чейз

Меллорі - Джеймс Хедлі Чейз

---
Читаємо онлайн Меллорі - Джеймс Хедлі Чейз
про Крю. Та мить, коли він застрелив Крю, була єдиною втіхою, яку він мав, відколи прибув до цієї країни. Бодай раз він узяв ініціативу в свої руки. Поки Ренлі та Жанна вагалися, не знаючи, що з тим Крю робити, він рішуче діяв. Щойно Ренлі покинув кімнату, Ян вистрілив Крю в голову. Жанна в цей час була в іншій кімнаті. Звук пострілу маузера був заглушений подушкою, але вона увійшла до кімнати саме вчасно, аби побачити Крю, який кволо скулився на килимку з ягнячої шкіри, та Яна, котрий спокійно гасив подушку, шовкова пошивка якої зайнялася від пострілу.

І тоді, вперше за весь час, відколи він її знав, Жанна викликала у Яна захват. Замість впасти в істерику, вона негайно збагнула, як вони зможуть здобути владу над Коррідоном. Ян і сам охоче визнавав, що йому ніколи не спало би на думку перекласти на Коррідона провину у смерті Крю. Він, звісно, дуже сумнівався у тому, що на пістолеті залишилися відбитки пальців Коррідона, та це, як зауважила Жанна, не мало значення, головне, щоби сам Коррідон у це вірив. Що для неї справді важило, то це здобути владу над Коррідоном і зробити його керованим. Але зараз Ян сподівався переконати Жанну облишити Коррідона та дозволити йому самому випробувати свою удачу. Вони зможуть забрати у Коррідона свої гроші, а в разі, якщо він — що малоймовірно — ставатиме їм на заваді, тоді матиме справу з Яном. І він упорається з Коррідоном, хоча це й не буде так само легко, як позбутися Крю.

А крім того залишався Ренлі. Він починав перетворюватися на проблему. Смерть Крю його засмутила. Ян ніколи не довіряв Ренлі та вважав його слабким. Звісна річ, Ян охоче визнавав, що у Франції Ренлі поводився гідно. Те, як стійко він витримав гестапівські тортури, насправді вражало. Але війна завжди виявляє найкраще, що є у людині, а за рік миру та неробства Ренлі геть зійшов на пси. Вже незабаром доведеться щось із ним робити.

Тієї миті двері вітальні відчинилися і досередини увійшов літній чоловік. Він нерішуче постояв у дверному проході, роззираючись тьмяною кімнатою. На його худому, вкритому глибокими зморшками обличчі застиг невдоволений вираз.

— Знову вони кудись запроторили нове число «Таймс», — сказав він голосом, який тремтів від виснажливої люті. — Я вже скрізь його шукав. Я більше не збираюся миритися з таким безглуздям.

Ян презирливо глипнув на нього та знову розвернувся до вікна.

Старий вагався. Лють його втомила. Він був самотнім, і його раптом охопила туга за людським товариством. Він би залюбки присів і побалакав з оцим, схожим на іноземця, парубком, але напружуватись, аби якось почати розмову, було йому не до снаги.

Він кволо мовив:

— Але, либонь, я вас потривожив. Я не знав, що тут хтось є. — А тоді, оскільки Ян нічого на це не відказав, до старого повернулася його дратівливість, і він провадив далі: — Не можу збагнути, як це вам дозволяють приїздити до нашої країни. Тут уже й так повно-повнісінько іноземців. Це понад моє розуміння. Певно, в уряді вже геть збожеволіли. Ми не можемо нагодувати навіть своїх людей.

— Забирайся звідси, ти, старий недоумку, — не обертаючись, сказав Ян.

— Прошу? Що ви сказали? — здивовано запитав старий. — Перепрошую, та я дуже погано чую. Що ви щойно сказали?

Ян лише нетерпляче звів плечі, проте нічого не відповів. Старий повагався. Він відчував Янову зневагу та був непевний себе.

— Чи ви, бува, не бачили свіже число «Таймс»? — запитав він без надії. — Я скаржитимуся управителеві. Вам того не зрозуміти; та це — невід'ємна частина нашого національного життя...

І він почовгав коридором до управителевого кабінету, залишивши двері вітальні прочиненими.

Ян підвівся та зачинив двері, тоді повернувся до вікна і знову сів за бамбуковий столик. Він почав планувати смерть Ренлі.

2

Штовхнувши двостулкові двері, що відчинялися в обидва боки, Жанна Персіньї увійшла до готелю «Ендфілд» й піднялася нагору сходами з мосяжними поручнями. Її рухи були неквапливі, а обличчя — задумливе. Під пахвою вона несла кілька свіжих газет. Дівчина відхилила завісу із намистинок саме в ту мить, коли літній чоловік, який говорив із Яном, уже збирався постукати у скляну панель приймальні. Але, побачивши Жанну, зупинився. Він мигцем помітив її, ще коли вона вперше прийшла до готелю, і відтоді запитував себе, хто ж вона така. Вже багато років він жив у готелі «Ендфілд» і ненавидів це місце. Та це було найкраще, що він міг собі дозволити на пенсію капітана Індійської Армії[44]. Звали його Генрі Мідовс; він мав сімдесят три роки і був геть самотній. За весь той час, що він прожив у цьому готелі, йому ще ніколи не випадало бачити серед відвідувачів таку молоду й привабливу жінку. Жанна у своєму чорному светрі та штанях здавалася йому гостею з якогось іншого світу.

— Доброго ранку, — сказав він тремким голосом і вклонився. — Ви сьогодні рано. А! Бачу, ви ходили по газети. А я саме шукав свіже число «Таймс». Тож, я гадаю...

Зупинившись на мить, аби окинути старого порожніми, неприязними очима, Жанна пройшла повз нього і, не зронивши ані слова, попрямувала далі коридором. Її цілковита зневага та нечемність завдали старому майже фізичного удару. Бурмочучи щось собі під носа, він обернувся, аби подивитись їй услід, і раптом відчув себе дуже старим, немовби ця мить жорстокої зневаги вкрала у нього ті роки життя, які йому ще залишалися.

Жанна увійшла до вітальні для пожильців і зачинила за собою двері.

— Поліція знайшла тіло Крю, — спокійно сказала вона, послуговуючись французькою мовою.

Ян рвучко підскочив і розвернувся, щоби поглянути на неї.

— Я не почув, як ти увійшла, — сказав він, аби пояснити свій раптовий рух. — Про це вже пишуть у газетах?

Жанна кинула газети на стіл і сіла в один із запорошених фотелів, що стояв у темному кутку віддалік від Яна.

— Це вже у новинах на першій шпальті.

Ян прочитав статті, присвячені знайденому трупові, у кожній з газет. Він читав поволі, на його гладенькому, огрядному обличчі не з'явилося жодного виразу.

— Коррідона описали докладно й доладно, — сказав він, дочитавши. — Його неодмінно впіймають.

— Я так не думаю. Він уміє дати собі раду. Це лише змусить його якомога затятіше прагнути знайти Меллорі.

Відгуки про книгу Меллорі - Джеймс Хедлі Чейз (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: