Не гальмуючи. В полюванні на тебе - Єва Райн
З годину я листала місцеві сторінки в інстаграмі майстрів татуажу. Еду подзвонив Вовк, і я нарешті змогла зосередитись на роботі. Рік щедро поділився зі мною відео-звітом розтинів і оглядів всіх загиблих дівчат. Для нього це рутина, мала б бути й для мене, та все-одно мороз пробирав по шкірі. Вживу якось було значно легше, а через відео передалось враження, наче я не те що дивилась якийсь фільм жахів, а й сама в ньому знаходилась.
Щодо тільки однієї я сумнівалась, а інші троє дівчат дійсно мали брови та стрілочки від майстра. Акуратні, гарні. Мозок важко сприймав цю красу на їх мертвих обличчах. Очі постійно підвисали на чорно-синій полосці на їх шиях. Всі задушені, у двох кілька синців і сліди боротьби. Все… В крові – тільки алкоголь, не критична доза, скоріш так, для підняття настрою. Тобто, їхали вони з ним по своїй волі, не обпоєні, живі… Спілкувались, жартували, притискались на крутих поворотах. Хто ж знав, що це остання поїздки і вони обіймають спину монстра?
Тепер я шукаю їх, ще живих, у профілях майстрів татуажу. Зазвичай, такі фото можна знайти в відгуках чи публікаціях про результати.
Коли в двері чується тихий стук, я від несподіванки смикаюсь. З Едом я почувалась значно вільніше і… спокійніше? Не знаю, та зараз нерви – як натягнуті струни.
– Привіт! – Киця з двома чашками кави і печивом на таці, мов справжня кішка, просочується крізь щілину в дверях. – Можна до тебе?
– Звісно! А що це ти надумала? Вовк роботою не загрузив?
– Вовк сказав, триматись біля тебе.
– Отакої! Вирішив мені няню прислати?
– Обом. Він зараз напружений ситуацією з маньяком. Сьогодні той день, коли він… коли зазвичай знаходять жертв. Вовк з Едом та “Акулами” зараз патрулюють ліс. Обидва клуби люті на того психа.
– Ясно… Що ще про нього чути?
– Наче нічого нового. Несс відправили з Ріком в місто, вважають, що вона підходить під типаж. І ти теж… підходиш… – Киця важко зітхає. Так незвично бачити її засмученою і переляканою. Вона завжди такий собі згусток позитиву і життєрадісності.
– За мене можеш не боятись. Я зможу себе захистити. Та й не думаю, що підходжу йому. Всі його жертви молодші.
– А ти себе в бабці записала? – нарешті Киця усміхнулась!
– В цій ситуації це навіть бонусом було б!
– Ага. Ти що, хочеш перманент собі зробити? – помітила відкриту інсту на ноуті.
– Колись хотіла. Зараз ні. Шукаю вбивцю. Вважаю, що він може якось відноситись до макіяжу. Можливо, навіть бути майстром.
– Ого. Цікаво! То це правда?
– Що?
– Що ти з поліції.
– Ти тут одна, хто цього ще не знає?
– Та ні. До мене просто дійшли чутки.
– Так, я слідчий. І тому тут.
– Круто! Це тому ти вважаєш, що зможеш себе захистити?
– Не тільки. Від маніяків поліцейське посвідчення не панацея.
– Так. Ти хоробра. А мені якось моторошно. Дозволиш побути з тобою?
– Киць… Ань, ну звісно! Лишайся, скільки треба. А коли я поїду, можеш зі мною. Зіграєш подружку, якій треба мейк.
– Домовились! – Киць з полегшенням посміхнувшись, зручно вмощується на можму дивані. Мила вона. Справжня домашня кішка. Мені з нею легше. Не відволікає, як Ед. І погане передчуття відганяє.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно