Не гальмуючи. В полюванні на тебе - Єва Райн
Цим “кимось” до кого Ніка планувала звернутись за допомогою був один з “Твіксів”, Микита. Його Ніка дуже доречно зустріла на парковці, і ледь не силою потягла за собою, бо ж ще один крок – і вони б потрапили в зону видимості кабінету Дмитровича, де тепер розпускав пір'я Вел.
– Микита! Мені треба твоя допомога! – так впевнено Ніка звернулась до нього тому, що хоч всі у відділку над Твіксами потішались, вона знала їх як порядних копів. Просто дещо розгублених в чужому місті і атмосфері.
– Вел мене потім вб'є, так? – приречено схилив голову Микита.
– Не вб'є, якщо не дізнається. Та й щось мені підказує, він тут не надовго. Накосячить і вилетить на першому крутому повороті.
– Я бачу, в тебе теплі почуття до свого нареченого.
– Він давно вже не мій наречений! То як, допоможеш?
– Кажи…
– Для початку: мені інфа взагалі не поступає. Повністю канал перекрили. Є щось нове, важливе?
– Я ж не знаю, настільки ти не в курсі.
– Настільки, що не знала про перше місце злочину і те, що дівчина, що вижила, вийшла з коми й дала свідчення.
– Ого… В нас це все навіть вазон в приймальні чув.
– У вашого ж теперішнього шефа немає зуба на вазона. От тому йому й пощастило більше. Ну то що?
– Майже нічого, крім того, що дівчину з лікарні виключили зі списку його жертв. А щодо серійника, то Вел впевнений, що це хтось з байкерів, при чому саме з “Вовків”. З дня на день може завалитись з групою і арештувати…
– Але кого? Нема є ж ніяких доказів…
– Ніко, він хоче втриматись в сідлі, в яке потрапив випадково. Довести всім, що не татусин синуля, а сам на щось здатен. Тому піде на все. Дивно взагалі, що він тебе не зняв зі справи.
– Мабуть, поки не може. Скажи, ти бачив всіх жертв?
– Так, звісно.
– А у них був перманентний макіяж?
– Що??
– Ясно… Губи, брови виразні. Очі нафарбовані?
– Ну вони всі були гарно нафарбовані. Але я в таких речах не розбираюсь.
– Гаразд, дякую, що підтримав. Можна ще про дещо попросити?
– Звісно.
– Звіти патанатома. Або його контакти є? Він в нас новенький наче.
– Так,зі столиці перевівся. Оох, Вел з мене шкуру спустить. Звітів нема. А “Пата” можеш знайти сьогодні ввечері в “Бульбашці” (місцевий клуб). Він дружить з нашим Сашком з нарко-відділу, а в того день народження сьогодні. Спитаєш Сашка на місці. Про мене нічого не говори тільки. А Велу він не розкаже, бо той і йому мізки винести встиг.
– Дякую! Ти справжній друг! – Ніці розцілувати Микиту хотілось, та вона, звісно, стрималась і лише стримано махнула рукою на прощання.
***
В “Бульбашку” Ніка заявилась в молодіжному спортивному костюмі і бандані та окулярах. Вела там бути не повинно було, однак світитись вона не хотіла. Саме з цієї причини й на робоче місце – в морг – до анатома не пішла.
В клубі було багатолюдно і шумно. І це Ніці навіть подобалось, легше було загубитись. Сашка вона побачила відразу, підійшла, грайливо посміхнувшись, і зняла окуляри. Той ледь не поперхнувся коктейлем.
– Ніка? – з подивом глянув.
– Ага! Я тут ненадовго. Треба з твоїм одним моїм другом зустрітись.
– Це ж з яким?
– “Патом”.
– Завжди знав, що в тебе цікаві вподобання. Зараз, – відставив коктейль та помахав рукою хлопцеві, що сидів за кілька столиків обличчям до Сашка, але спиною до Ніки.
Той, щось сказавши своїй дівчині швидко направився до них. І чим ближче він підходив, тим більше застигала від подиву Ніка.
– Рік?? – ледь видушила вона.
– Привіт! – посміхнувся той так, наче ця зустріч його абсолютно не здивувала. – Я тут з Несс. Підеш до нас?
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
