Не гальмуючи. В полюванні на тебе - Єва Райн
Наступного дня, ледь дочекавшись світанку, Ніка поїхала у відділок. Її стан після всього почутого від Еда описати було важко. Щоб заглушити свої емоції та заспокоїтись, увімкнула музику.
Проїхала кілька кілометрів, подумала, й додала звук на всю. А тому й не почула, як її догнали й перегнали два мотоцикли. З першого ж погляду на них, Ніка зрозуміла, що це не з “Вовків”. Можна було й на жилети не дивитись, та все ж, коли вони опинились поперед її машини, вона крізь зуби відмітила: “Акули зі шкірзаму!”. Настрою спілкуватись з ними не було, та коли за ліском на найвужчому перешийку дороги вони зупинились, сумніви про те, що поспілкуватись таки доведеться, відпали.
Ніка зменшила звук магнітоли та навмисно повільно припаркувала поряд і опустила скло.
Один з байкерів зняв шолом. Це був Бетмен, а іншого Ніка не знала.
– Привіт, кішечко! – хижо посміхнувся її вчорашній знайомець.
– Вітаю! – буркнула у відповідь.
– Далеко зібралась?
– В місто. А що, маю вашого дозволу питати?
– Як для офіціантки “Вовків” ти надто бойова.
– Може, тому що я не їх офіціантка? – терпіння Ніки досягло свого ліміту. Витрачати час на “Акул” вона зовсім не хотіла. Не до того було! Але ж даремно Еда не послухала, коли прохав почекати його вранці!
– А Вовк знає, що ти з його синулею теж е… катаєшся? – другий байкер відняв візор. Здається, на вечірці він теж був.
– У вас тут велике село й всі про всіх все знають?
– Схоже на те. Не злись! – Бетмен демонстративно підняв вільну від керма руку. – Ми з миром. Хочемо провести тебе.
– Нічого собі! Мені хтось на машину наклеїв наклейку: “Шукаю няню?” То краще зніміть. – кинула сердито і вже встигла пожалкувати.
– А вона дійсно вогонь! – розреготався раптом другий мотоцикліст. – Не даремно Вовк і вовченя на неї запали!
– Ми справді переживаємо. Ти ж в курсі про вбивства дівчат? У “Вовків” земля викуплена. А наша – в оренді. Як заколотиться сильніше, власник розірве договір. Тому ми тут патрулюємо по черзі все.
– Несподівано. – весь запал Ніки враз суттєво пригас. – І розумно. Але саме я допомоги не потребую. Просто повірте на слово.
– Як скажеш. Тоді прохання, – Бетмен схилився ближче, уважно вдивляючись в обличчя дівчини. – Не кажи нічого “Вовкам” про нашу розмову.
– Я не кажу, ви – не дістаєте. Нормальний бартер?
– Так… злючко! – Бетмен посміхнувся і махнув на прощання рукою. За хвилину з дороги вони з'їхали, звільняючи проїзд її машині.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
