Не гальмуючи. В полюванні на тебе - Єва Райн
Ніка
Зала бару, подвір'я та парковка “У Старого Вовка” незвично опустіли. Якесь моторошне почуття від цього. Я менше тижня тут, та звикла, що “У Вовка” завжди багатолюдно.
Киця теж помічає це, сумним поглядом обводить паркінг. Там лише парочка мотоциклів, здається, проспекта і Грімовий. Грім лишився тут, у барі, а Криса, мабуть, як завжди загрузили роботою.
Я тільки-но зібралась завести машину, як завібрував телефон.
Крадькома зроблене мною фото Еда на дисплеї змусило трохи потепліти на душі.
– Ніко! В тебе все добре? – голос надто тривожний.
– Так. Я з Кицею їду в місто. А що сталося?
– Не можу пояснити. Якесь паскудне передчуття. Боюсь за тебе.
– Я не одна і зі зброєю. Не варто.
– Це добре. Знаєш,правильно, що ти їдеш в місто. Там безпечніше. А я розберусь зі справами та ввечері вже буду з тобою.
– Це класно, Ед! До вечора!
Тільки зараз помітила, як мило усміхалась Киця.
– Ти чого? – вирулюючи з парковки штовхнула її в плече жартома.
– Ти і Ед. Такі милі. І такі різні.
– Та годі тобі. Ми просто… – а тут вже й я сама розгубилась. Просто що, чи просто хто? Наші стосунки розпочались надто швидко й, можливо, легковажно. Там ми обоє так до них не ставимось… Можливо, просто зараз потрібно розібратись з цим лайном, а вже потім будувати щось?
– Не просто. Ед тільки здається таким ее… відкритим. Насправді він не з усіма такий.
– Рада це чути. А що в них з Вовком?
– О, це довга історія. І сумна. – Киця важко зітхнула. – У Вовка не складались стосунки з жінками, з матір'ю Еда вони розлучились, з матір'ю Ріка теж. А потім Вовк знайшов жінку, вона була зовсім не з нашого світу, до мото ніякого стосунку не мала, але Вовка з його тарганами якось прийняла. Вона часто бувала тут. Мила, привітна. В неї теж був невдалий шлюб і донька. А з Вовком все було добре, доки Ед і її донька не почали зустрічатись. Вона захворіла… мотоциклами. Мріяла сама їздити. І Ед купив її байк. Малокубатурний, легенький, порівняно безпечний. А Вовк і її мати були проти. Однак, Натка швидко його освоїла. А потім її на повороті не побачив водій позашляховика. Зніс…
– Який жах! – я згадала очі Еда, коли сама ледь не стала причиною аварії. Тільки тепер я розумію, настільки адекватно він тоді відреагував!
– Натка загинула на місці, а Вовк звинуватив у всьому Еда. Його можна зрозуміти. Мати Натки більше не змогла сюди приїздити, їй все нагадувало про трагедію…
– Дякую, що розповіла. Це багато пояснює…
– Ага. Після Натки Ед ні з ким не зустрічався, ти перша…
Оце так новина! А я вважала, що для нього це легко, на грані інтрижки… Розгублено змовкнувши, я дивилась на дорогу. Ми зараз якраз по іншу сторону річки, де неподалік було останнє вбивство. І розповідь Киці, і ця згадка про місце злочину таки дали волю моїй тривозі. Важке передчуття тисло скроні, аж доки ми не проїхали важке перехрестя і не виїхали на дорогу до міста. Тут, здається, стало трішки легше…
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно