Як Не вийти заміж за бога - Катаріна Рейніс

Едмонд… Ну, це окрема історія… Чим може займатися людина, котра все свідоме життя мріє стати мореплавцем і вперше потрапила на справжнісінький корабель? Звісно ж, діставати до печінок капітана! А ще всю команду, включаючи кока та навіть юнгу. Та хіба хтось наважиться відмовити принцу? Чи одразу двом принцам?

Ерік, як наймолодший, але й найцікавіший, всюди слідував за своїм сьогоднішнім кумиром. Чому сьогоднішнім? Тому що завтра буде нове місце, нові емоції та нові люди, яких можна на щось розкрутити. Непостійність та азарт - дві його риси, які лякають навіть рідних. І тільки Майя приймала брата таким, яким він є, суворо лаючи кожного, хто бурчав у слід Еріку: «переросте!».

Що ж до Адріана... Під твердим панциром байдужості сьогодні роїлися сумніви, тривожачи його душу та думки. І ніщо не могло його заспокоїти, тим паче коли принц час від часу ловив повні ненависті погляди головного королівського секретаря, спрямовані в їхні сторони. Щуплий, лисіючий чоловік дипломатично уникав усіляких розмов про причину їхнього переїзду, скидаючись на бажання монарха, проте його очі... Вони говорили набагато промовистіше! Якщо Герман й справді сам ініціював повернення синів, ця людина вже точно зробить їхнє життя далеким від солодкого!

"Що ж, - хмикнув Адріан, покидаючи палубу, - це ми ще подивимося, хто кого!"

Пальмара, столиця Талласії, в одному з будинків

- Його вкрали! - виправдовувався обрюзглий коротун з помітною лисиною на тім'ячку, граф Седерік Брау. – Не розумію, як так сталося! Я ж найняв того мага, котрого ви мені порадили! Захист тримався чудово, але його все одно вкрали!..

У напівтемній кімнаті їх було двоє: граф Брау та невідома йому людина. Він жодного разу не бачив її обличчя, жодного разу не чув справжнього голосу, тільки прикритий магією, навіть зустрічалися вони в орендованих будинках по всьому місту, щоразу інших. Проте страх перед цією людиною був справжнім і роз'їдав його нутрощі до самих кісток.

- Я довірив тобі найцінніший із своїх винаходів, - почувся холодний, з металевими нотками, голос, змушуючи товстуна здригнутися всім тілом, - лише тому, що ти пообіцяв мені, що зможеш зберегти і правильно його використати. А тепер ти просиш створити ще один! Ти хоч розумієш, яка це складна робота?

- Р-р-розумію, - ліерд несвідомо схилився під силою зміненого до невпізнання голосу. - Обіцяю, я знайду злодія! Але апарат потрібен мені вже через седмицю!.. Я заплачу! Не хвилюйтеся, гроші в мене є.

- Заплатиш! – погодився голос, знову стаючи неприродно байдужим. – І не лише грішми!.. Та про це пізніше. Гаразд, я зроблю його для тебе. Приїдеш за седмицю. Місце тобі повідомлять. На цей раз все має пройти добре, інакше розплатишся власним життям!

Задихнувшись від обурення, проте не сміючи заперечувати, граф за лічені миті залишив кімнату, а потім ще й будинок. Холодний піт градом стікав його спиною, навіть коли самохідна карета пристойно віддалилася від зловісного місця. Що ж, заради власних планів він готовий потерпіти кілька незручних хвилин. Головне, що потім йому вже ніхто не вказуватиме!