Важкий шлях до щастя - Аліна

  Я послухала його, і відвернулась. Через хвилину, я відчула пекельний біль, схоже уламок зайшов дуже глибоко. Коли біль минув, всі почули тільки тихий схлип.

  — Аль, все добре. Залишилось тільки, обробити і зашити рани і забинтувати руку, — почула я тихий голос мами.

  — Зайчик, потерпи трохи. Я б дав ще знеболювального, але більше вже не можна.

  *Мені давали знеболювальне? Схоже я не відчула, через істерику.*

  — Все. Можеш іти їсти і спати. Ти втомилась. Голова болить? — я кивнула.

  — Я зараз ліки принесу, — я посміхнулась.

  Ми зайшли у кухню, мій кіт постійно був біля нас. Через кілька хвилин, Марк прийшов до нас.

  — Тримай, — я хотіла подякувати, але він перебив мене, — Не кажи нічого. Горло буде сильніше боліти, — я посміхнулась, і він посміхнувся у відповідь.

  Я випила таблетки і через кілька хвилин ми повечеряли. Коли я пішла у кімнату по речі, щоб сходити в душ, уламків справді не було, і лампочка була ціла.

  Вийшовши з ванної, я мало не врізалась у Марка.

  — Обережно, — він обережно взяв мене за плечі.

  — "Вибач."

  Я зайшла у кімнату, і лягла на ліжко. Світло я не вмикала жодного разу, коли сюди заходила, все-таки трохи страшно. Я лежала, і навіть не почула, як у кімнату хтось зайшов і ліг біля мене...