Знайомство у клубі, а після несподівана вагітність - Ганна Корт

— Це все? 

— Поки так! 

— Ну добре! Слухай! Я розумію що ти робиш усе з кращих намірів, Хоч спочатку й були сумніви. Але! Але мене ще душить. Твоя надмірна опіка та цей  контроль для мене річ дуже не звичайна і неприємна. Я звикла до іншого розумієш? Сама по собі, йду куди хочу, живу як хочу і де хочу. Я дуже важко і довго працювала аби отримати таке право. Аби отримати незалежність. А тут ти! Зі своїм те не роби, туди не ходи! Що стосується твого дому тут все просто!  Він твій!  Мені добре тут нема бот це мій дім.

— Що тобі заважає зробити його своїм? — запитую в пів голосу. Сам не розумію чому так вийшло.

 — Хм...А що тобі заважає зробити мій дім своїм? Чому б тобі не переїхати до мене? — несподівано видає Юля.

— Ти впевнена що хочеш цього? Як я бачу і розумію то твій дім це твій комфорт спокій на одинці з собою. Ти впевнена що готова впустити когось стороннього сюди? — запитую дивлячись на дівчину яка опустила голову.

— Я не знаю, — чесно відповідає. — Але я не знаю як пояснити просто твій дім він гарний, але чужий для мене. Я звикла до нього, але не полюбила. Там я почуваю себе не комфортно. А ще не зручні ліжка в обох кімнатах! — несподівано жаліється Юля.

— Що!? — вигукую злегка сміючись.

— Кажу що у тебе у квартирі немає жодного зручного ліжка! — повторює дівчина.

— І ти це зрозуміла лише через два з половиною місяці? 

— А що? спочатку умови при яких я на ньому опинялася не дозволяли оцінити його комфортабельність, а потім якось звикла. Та вони все одно не зручні для мене. — жаліється Юля.

— А я? — запитую ухмиляючись. Настрій дівчина своїми словами й поведінкою дивним чином підняла.Хочеться якось пожартувати чи то пофліртувати з нею. Юля взагалі зараз така мила. Обличчя дівчини різко червоніє.

— А як це стосується теми? — різко обурюється.

— Ммм. Ніяк! — відповідаю злегка колихаючи на своїх колінах. 

— Значить я не буду відповідати! 

— Отже, зручний! — констатую факт радше для себе самого. 

Юля нічого не відповідає.

— Добре з квартирою зрозуміло, а що з весіллям? — запитую й починаю злегка тремтіти. Не знаю чого так та в середині з'явилося дивне хвилювання в очікуванні її відповіді.

— Давай через рік після народження дитини? — запитує дівчина, а я не розумію сенсу.

— Чому не зараз?

— Бо я пообіцяла собі що вийду заміж лише через кохання, а не через вигоду чи вагітність. То му якщо одружимося зараз то всі думатимуть що одружилися ми лише через дитину. А так ніхто вже нічого не скаже і коли дитина вже буде одно річною її можна буде залишити з кимось із різних, щоб поїхати на медовий місяць. І провести його так, як ми тільки забажаємо! — спокусливий погляд і голосок розбурхують мою уяву. А ще змушують серце битися швидше й горло пересихає і руки відчутно тремтять. —  Знаю що думка інших не так важлива. Але відсутність медового місяця мене засмучує.

— То ти згодна вийти за мене? — секунди очікування здаються вічністю.

— Зараз ні! — грайливо відповідає кліпаючи оченятами.

— Чому? 

— Ну по перше до народження дитини ще місяців п'ять мінімум плюс ще рік, а по друге, — Дівчина витягує праву руку тильною стороною до мого обличчя й рухає пальчиками перед моїм носом.  — Каблучка милий! 

— Як ти мене назвала? — перепитую приємно здивований почутим.

— Милий! А що не так? 

— Ні все так. Все просто чудово! 

Губи розтягуються в широкій усмішці. Мені страшенно подобається це її "милий". І усвідомлення того що, якщо я правильно все розумію, вона мене кохає.

— В мене пропозиція! — звертаюся до дівчини через хвилину мовчання.

— Яка? — Юля уважно дивиться мені в очі.

— А їдьмо на вихідних до батьків? А що? Їм давно час розповісти про вагітність на і про дитину. Заодно й провідаємо їх. Ти ж своїм не казала! 

— Ні нагоди не було.

— От і чудово! А ще я обіцяю надалі старатися менше тебе контролювати. І давати більше свободи! — щойно  я закінчую речення Юліні губи різко торкаються моїх і ми сплітаємося в пристрасному поцілунку.