Чоловік сестри мною одержимий - Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська

- Нічого особливого. Просто якісь дивні речі. Я думаю, що завтра це все вже вирішиться, але сьогодні я скористалася лазівками.

Я намагалася звучати якомога різкіше і грубіше, тим самим вбиваючи у Гаспара бажання далі у мене щось запитувати. Можливо, ми поговоримо з ним про те, що сталося трохи пізніше, але не зараз. Наразі я не готова була переживати ті емоції, які пережила трохи раніше. Я хотіла лише заспокоїтися, привести думки в порядок і для різноманітності можна прийняти душ. Тому я вже хотіла якомога швидше доїхати кудись, а дорога все не закінчувалася.

Несподівано машина зупинилася в центрі міста. Я про себе подумала, що Гаспар якраз міг жити десь в цьому місці. Серед пафосу і розкішного життя.

- Ми вже приїхали? - Я чомусь поставилася до цього з підозрою. Не вірилося мені, що все може бути так просто.

- І так і ні, - відповів чоловік заглушивши мотор. Після чого відкрив двері й вийшов з автомобіля, попрямував до мене, - виходь.

- Що відбувається? Куди ти мене привіз? Я думала, що ми їдемо до тебе додому, це місце абсолютно не нагадує будинок. Я навіть зараз не про твій дім говорю.

- Ми приїхали в готель. Ти зараз поживеш тут.

- А чому не у тебе?

Повинна зізнатися, що мені ідея жити разом з Гаспаром не сподобалася з найпершого дня, як я її почула. Але за цей проміжок часу я встигла змиритися і звикнути до цієї думки.

- Ти ж розумієш, що ти не можеш жити у мене в будинку, поки твого дядька немає в місті. До того ж в моєму будинку не так вже й безпечно. Тільки тому я вирішив поселити тебе в готелі, - чоловік звучить так, ніби він хоче мене в цьому переконати. Можливо це і є правда, але все одно вкрай підозріло, особливо коли такі зміни відбуваються надто швидко. І без твоєї думки. - А тепер давай мені документи й виходь з машини. Адміністратор видасть тобі ключі від потрібної кімнати, яка стане тобі будинком на найближчі кілька днів.

- Я дам тобі документи тільки в тому випадку, - я притискаю до себе сумку так, щоб ні у кого не виникло можливості вирвати її з моїх рук, - як опинюся в безпеці. Я у твоєму домі себе не відчувала безпечно, а в якомусь готелі так взагалі абсолютно вразлива. Поки ти не стримаєш свою обіцянку, можеш навіть і не розраховувати на те, щоб я стримала свою.

Я боялася всього. Спочатку я боялася, що Гаспар, розсердившись, просто вирве з моїх рук сумку і забере те, що йому потрібно. Саме тому я так сильно притискала її до себе. Але чоловік цього не зробив. Лише пропалив мене ненависним поглядом і, стиснувши губи, почав підштовхувати мене до входу в готель.

Там і правда на моє ім'я було заброньовано номер. Мені вручили ключ-карту, і Гаспар провів мене до ліфта.

- Завтра я за тобою заїду. - Тон його голосу говорить про те наскільки чоловік роздратований, але я удаю, що не помічаю цього.

- А що буде завтра? Дядько приїде? - Я з надією дивлюся на чоловіка, тому що готель і те, що мене зараз залишать одну, зовсім не схоже на хороший захист. Швидше це скидається на те, що він просто скидає баласт. Запхнувши мене сюди видихне і забуде про все, що мені пообіцяв.

- Ні, він приїжджає тільки через три дні. До цього часу тобі доведеться пожити тут. - Його слова мене жахливо засмутили. Чому через три дні? Це ж так довго. А що, якщо до цього часу мене знайде Габріель? Що тоді? Він не став би мило просити мене повернутися в його будинок. І взагалі незрозуміло було, що він зі мною зробить після того, що я втекла і найголовніше після того, як я втекла.

- А що буде завтра? - Не відставала я від чоловіка. Я була впевнена, що збожеволію в цьому номері одна.

- Погодую тебе. Погуляєш трохи й привезу назад.

Я кивнула у відповідь і коли чоловік вже розвернувся, щоб піти, схопилася пальцями за його руку.

- Я можу про дещо попросити?

Гаспар лише запитально вигнув брову.Напевно, в його розумінні, я вже мала повзати в його ногах і дякувати за порятунок, а я тут продовжила нахабніти.

Оскільки відповідати на питання мені явно ніхто не збирався, я продовжую говорити:

- Ти б не міг дізнатися, що з моєю сестрою?

Це мені не давало спокою. Габріель потягнув її кудись посеред ночі, а після прийшов і просто заявив, що в нашому житті вона більше не з'явиться. І що мені думати? Що він з нею зробив?!

- А що з нею?

- Вона зникла, і я поняття не маю, де вона. Габріель мені нічого не сказав. Можливо, варто про це сказати дядькові?

- Добре.

Чоловік пішов, а я, зітхнувши зайшла в ліфт і піднялася на свій поверх.
Виглянувши з-за рогу, я з завмиранням серця досліджувала коридор і тільки коли зрозуміла, що в ньому нікого немає, дуже швидко добігла до дверей свого номера і, швиденько в нього заскочивши зачинила двері.

Я не вірила, що Габріель так просто дав мені піти. Думка про те, що все це було занадто легко, знову змусила мене нервувати. Все було ... було начебто підлаштовано. Сплановано ...

Але якщо це не параноя і не мої домисли, то тоді навіщо це було потрібно чоловікові? Для чого? Він вирішив зі мною пограти? Провчити?

Киваючи головою в різні боки, я намагалася позбутися від цих думок. Я втекла і це найголовніше. Зараз я була не в його будинку. Не поруч з ним і це вже добре.

Через декілька днів приїде дядько, я оформлю документи на шлюб з Гаспаром. Стану його законною дружиною. Він допоможе мені сховатися від Габріеля й у мене почнеться нове життя. Якомога далі від всіх цих людей. Саме на такий розклад я себе налаштовую.

Підійшовши до ліжка і діставши з сумки документи, які я не збиралася віддавати Гаспару, я сховала їх під матрац ліжка. Звичайно, це не було гарантом моєї безпеки, але у мене було хоч щось, чим я б могла шантажувати Габріеля в разі чого.

Прийнявши душ і трохи змусивши себе заспокоїтися, я залізла під ковдру і натягнула її по саму маківку.

Гробова тиша лякала настільки, що я чула гул власного серця. Я прислухалася до всього, що відбувалося у мене за дверима. І варто було мені почути кроки, як я тут же підірвалася з ліжка і закусила губу. Кроки наближалися до мого номеру ...