Пуаро веде слідство - Агата Крісті

Я поділився з Пуаро тим, що згадав про Рольфа, і він закивав на мої слова.

– Я так і думав. Усе-таки в цій історії криється щось цікаве. З вашого дозволу, mon ami, я піду подихаю свіжим повітрям. Дочекайтеся мого повернення, благаю вас, я не гулятиму довго.

Я вже був закуняв у кріслі, аж тут у двері постукала пані, в якої ми винаймали квартиру.

– До мосьє Пуаро прийшла ще одна леді, сер. Я сказала їй, що пан вийшов, але вона каже, що зачекає, бо приїхала здалеку.

– О, запрошуйте її сюди, місіс Мерчісон. Можливо, я чимось зможу їй допомогти.

За хвилину відвідувачку провели до мене. Я впізнав її, і мені перехопило подих. Портрет леді Ярдлі не раз траплявся мені на очі у світській хроніці, тому я добре знав це обличчя.

– Прошу, сідайте, леді Ярдлі, – підсунув я стільця. – Мій друг Пуаро вийшов, але запевнив мене, що невдовзі повернеться.

Вона подякувала і сіла. Це була натура зовсім іншого типу, ніж Мері Марвелл. Висока, темноволоса жінка з пломенистими очима та гордовитим білим лицем – лише її вуста затаїли тугу.

Я раптом відчув, що хочу вразити нашу відвідувачку. Чом би й ні? У присутності Пуаро я завжди соромився і боявся показати себе не з найкращого боку. Але ж і я теж трохи знаю дедукцію! Піддавшись внутрішньому поштовху, я нахилився вперед.

– Леді Ярдлі, я знаю, чому ви тут. Вам надсилали листи з погрозами, в яких ішлося про діамант.

Схоже, я вгадав. Жінка втупилася в мене, лице її сполотніло, а вуста розтулилися.

– Ви про них знаєте? Звідки?

Я всміхнувся.

– Логіка, леді. Якщо міс Марвелл отримувала листи з попередженнями…

– Міс Марвелл? Вона тут уже побувала?

– Щойно пішла. Як я казав, якщо вона, власниця одного з діамантів-двійників, отримала кілька таємничих попереджень, то ви, власниця другого каменю, теж мали б їх отримати. Бачите, все дуже просто. Отже, я вгадав, вам теж надходили дивні повідомлення?

Леді Ярдлі повагалася мить, ніби не знаючи, довіряти мені чи ні, а тоді схилила голову, ледь усміхаючись.

– Саме так, – підтвердила вона.

– І їх теж приносив особисто якийсь китаєць?

– Ні, вони надходили поштою. Але скажіть, із міс Марвелл трапилося те саме, що й зі мною?

Я переказав леді все, що відбулося цього ранку. Вона слухала дуже уважно.

– Усе збігається. Мої листи – це копії повідомлень, надісланих їй. Так, мені їх надсилали поштою, але папір покропили якимись цікавими парфумами, які нагадували мені китайські ароматичні палички і Схід. Що ж усе це означає?

Я похитав головою.

– Це нам і треба з’ясувати. Ви маєте листи з собою? Можливо, поштові марки щось нам підкажуть.

– На жаль, я їх знищила. Розумієте, тоді я подумала, що це просто дурний жарт. Невже якась китайська банда справді хоче повернути діаманти на місце? Не дуже віриться.

Ми перебирали факти ще раз і ще, але ніяк не могли розгадати таємницю. Врешті леді Ярдлі встала.

– Думаю, мені немає потреби чекати на мосьє Пуаро. Ви ж можете переказати йому нашу розмову? Дуже вам дякую, містере…

Вона завмерла з простягнутою рукою.

– Капітан Гастінґс.

– Звісно! Як я могла забути! Ви ж приятель Кавендішів, правда? Це Мері Кавендіш порадила мені звернутися до мосьє Пуаро.

Коли повернувся з прогулянки мій друг, я з гордістю оповів йому про те, що сталося за час його відсутності. Він суворо допитав мене про деталі нашої зустрічі, і з тону його голосу я відчув, що Пуаро не радий, що гуляв під час цієї важливої розмови. Я навіть здивувався, що мій дорогий друг заздрить мені. Він так звик постійно применшувати мої здібності, що навіть розчарувався, коли не зміг знайти жодної зачіпки для критики. Я ж у глибині душі був собою задоволений, хоча й потай боявся роздратувати Пуаро, адже щиро любив свого дивовижного друга, попри його екстравагантність.

– Bien!23 – сказав Пуаро за кілька хвилин із таємничим виразом обличчя. – Наша історія набирає обертів. Прошу вас, передайте мені довідник англійських аристократів із он тієї полиці. – Він погортав сторінки. – Ось воно! «Ярдлі… віконт у десятому коліні, учасник війни в Південній Африці…» tout ça n’a pas d’importance…24 «одружився 1907 року з її світлістю Мод Стоппертон, четвертою донькою барона Коттеріля третього…» гм, гм, гм… «має двох доньок, 1908 і 1910 року народження… Член клубів… має нерухомість…». Voilà25, ця інформація нам не дуже допомогла. Але завтра вранці ми побачимо цього мілорда!

– Що?

– Так. Я надіслав йому телеграму.

– Я думав, ви вже вмили руки!

– Я не виступаю в інтересах міс Марвелл, оскільки вона не бажає слухати моїх порад. Тепер я діятиму тільки для власного задоволення – задоволення Еркюля Пуаро! Мені дуже кортить упхнути носа в цю справу.

– І ви спокійнісінько змушуєте лорда Ярдлі мчати в місто тільки для того, щоб отримати задоволення? Сумніваюся, що йому це сподобається.

– Au contraire26, якщо я допоможу йому зберегти родинну коштовність, він буде мені дуже вдячний.

– О, значить, ви все-таки думаєте, що камінь можуть вкрасти? – з інтересом запитав я.

– Я знаю це майже напевно, – спокійно відказав Пуаро. – Усе на те вказує.

– Але як…

Пуаро зупинив мої запитання легким помахом руки.

– Прошу вас, не тепер. Не забиваймо собі голови. Погляньте-но краще на довідник, куди ви його поставили! Невже не бачите, що найвищі книжки стоять на найвищій полиці, трохи нижчі – на наступній, і так далі. У нас є порядок, method27, а це, як я вже не раз вам казав, Гастінґсе…

– Саме так, – квапливо підтвердив я і поставив фоліант туди, де він мав стояти.

***

Лорд Ярдлі виявився жвавим галасливим чоловіком спортивної статури з червонуватим обличчям, і добродушна привітність робила його вельми привабливим, навіть попри явну відсутність високого інтелекту.

– Незвичайна це справа, мосьє Пуаро. Якось я не складу всієї картини в голові. Моя дружина що, отримувала якісь дивні листи, такі самі, як міс Марвелл? І до чого все це?

Пуаро передав йому примірник «Світської хроніки».

– Найперше, мілорде, дозвольте вас запитати, чи всі викладені тут факти відповідають реальності?

Його світлість узяв газету й пробіг очима статтю. Чоловікове обличчя потемніло від гніву.

– Брехня! – врешті вибухнув він. – Не було ніякої романтичної історії, пов’язаної з каменем. Його взагалі, здається, з Індії привезли. Ніколи не чув ні про яких