Клуб «Мефісто» - Тесс Геррітсен

— Єгипет саме південніше Кіпру.

— Думаєш про те око Гора?

— А це що? — спитала Ерін.

— Символ з місця злочину на Бікон-Гілл, — відповіла Ріццолі. — Гор був єгипетським богом сонця.

— Це сатанинський символ?

— Ми не знаємо, що він означає для порушника, — мовив Фрост. — У кожного своя теорія. Він сатаніст. Він любитель історії. Або ж це просте звичайне безумство.

Криміналістка кивнула.

— Як із тим Сином Сема. Пам’ятаю, поліція чимало часу змарнувала на те, щоб дізнатися, хто ж той загадковий Сем. А виявилося, що це просто слухова галюцинація вбивці. Пес, що говорить.

Джейн згорнула теку.

— Знаєте, сподіваюся, що наш убивця теж псих.

— Чому? — запитала Ерін.

— Бо альтернатива лякає мене значно більше. Вона означає, що вбивця повністю при своєму глузді.

* * *

Джейн та Фрост сиділи в автомобілі, поки грівся двигун і дефростер очищував лобове скло. Якби ж так само просто було розігнати туман, що ховав убивцю. Вона не могла скласти його образ, навіть приблизно не уявляла, який він на вигляд. Містик? Митець? Історик? «Знаю тільки, що він різник».

Фрост натиснув на газ, і вони влились у ряд машин, які рухалися значно повільніше, ніж звичайно, бо дорогу вкривала слизька крига. Небо було чисте, температура падала, тож вечір обіцяв бути найхолоднішим за цю зиму. В такий вечір треба сидіти вдома з мискою наваристого рагу, тож Ріццолі сподівалася, що сьогодні зло триматиметься подалі від вулиць.

Її напарник рушив на схід по Коламбус-авеню, тоді звернув до Бікон-Гілл, де вони планували ще раз глянути на місце злочину. Авто нарешті прогрілося, і Джейн жахала думка про те, щоб знову виходити на цей вітер, у двір Сансоне, досі поцяткований плямами мерзлої крові.

Вона завважила, що вони вже біля Массачусетс-авеню, і раптом сказала:

— Можеш звернути праворуч?

— Хіба ми не до маєтку Сансоне?

— Просто зверни.

— Як скажеш.

Фрост повернув.

— Їдь далі, в напрямку Олбані-стріт.

— До судмедекспертів?

— Ні.

— То куди ми їдемо?

— Ще кілька кварталів.

Джейн дивилася на зміну адрес на табличках, а тоді сказала:

— Стій. Зупинись.

І пильно вдивилася в інший бік вулиці.

Фрост під’їхав до тротуару, звів брови.

— «Кінкос»?

— Тут працює мій тато. — Джейн глянула на годинника. — Майже полудень.

— Що ми робимо?

— Чекаємо.

— Ну тебе, Ріццолі. Це через твою матір?

— Ця історія псує мені життя просто зараз.

— Ну посварилися твої батьки. Буває.

— Зачекай, хай твоя матір до тебе переїде. Подивишся, чи сподобається це Еліс.

— Певен, усе минеться й твоя мама поїде додому.

— Якщо йдеться про іншу жінку — не минеться. — Вона раптом випросталася. — Ось він.

Френк Ріццолі вийшов з офісу «Кінкос» і застібнув куртку. Глянув на небо, помітно здригнувся й видихнув білу хмаринку.

— Здається, він іде обідати, — сказав Фрост. — Що тут не так?

— Ось, — тихо мовила Джейн. — Ось що не так.

За ним з дверей вийшла жінка з пишним білявим волоссям, у чорній шкіряній куртці й тісних синіх джинсах. Френк вишкірився і обійняв її за талію. Вони пішли вулицею, обійнявшись, геть від Джейн та Фроста.

— Якого дідька, — видихнула Джейн. — То це правда.

— Знаєш, краще нам просто поїхати звідси.

— Ти поглянь на них. Поглянь!

Фрост завів двигун.

— Я й сам не відмовився б від обіду. Може, поїдемо до…

Джейн пхнула дверцята й вийшла з машини.

— Ріццолі, ти чого?!

Вона перебігла вулицю й рушила слідом за батьком.

— Агов, — гукнула. — Агов!

Френк зупинився, рука впала з жінчиної талії. Він розвернувся й дивився, роззявивши рота, як підходить його дочка. Білявка не зрозуміла ситуації й продовжила чіплятися за Френка, поки він марно намагався вивільнитися. З відстані жінка здавалася привабливою, але зблизька Джейн побачила глибокі зморшки, що віялом розходилися від кутиків очей, і навіть щільний макіяж не міг їх приховати. До того ж на неї війнуло тютюновим димом. І ось на це купився Френк? На кудлату блонду? Людський еквівалент ретривера?

— Джейні, — мовив він. — Зараз не час…

— А коли час?

— Я тобі зателефоную, гаразд? Сьогодні все обговоримо.

— Френкі, любий, що відбувається? — втрутилася білявка.

«Не смій кликати його “Френкі”!» Джейн люто витріщилася на жінку.

— А тебе як звати?

Та випнула підборіддя.

— Сама хто така?

— Відповідай на запитання, чорт забирай!

— То змусь мене! — Жінка подивилася на Френка. — Хто це в біса така?

Френк торкнувся голови, застогнав, немов від болю.

— Дідько.

— Поліція Бостона, — промовила Джейн. Дістала посвідчення, сунула його білявці під носа. — Назвися.

Білявка на документ і не глянула, налякано дивилася на Джейн.

— Сенді, — пробелькотіла.

— Сенді, а далі?

— Гаффінгтон.

— Документи, — наказала Ріццолі.

— Джейні, — втрутився її батько. — Годі вже.

Сенді слухняно дістала гаманець, показала права.

— У чому ми винні? — Вона підозріло глянула на Френка. — Що ти вже накоїв?

— Це просто маячня, — промовив він.

— І коли ця маячня скінчиться? — напосіла на нього дочка. — Коли ти подорослішаєш?

— То вже не твоя справа.

— Он як? Вона зараз сидить у мене в квартирі, певно, всі очі вже виплакала. А все тому, що ти свої кляті штани застібнути неспроможний.

— Вона? — перепитала Сенді. — Про кого це?

— Тридцять сім років шлюбу, і ти кидаєш її заради цієї колоди?

— Ти не розумієш, — відрубав Френк.

— О, я чудово розумію.

— Ти не уявляєш, як воно. Я все життя гарую наче проклятий. А хтось хіба що готує й байдики б’є. Мені шістдесят один рік, і що я маю? Не думаєш, що я заслужив на те, щоб хоч трохи повеселитися?

— Думаєш, мамі весело?

— Це її проблема.

— І моя також.

— Ну, я тут ні до чого.

— Стоп, — втрутилася Сенді. — То це твоя дочка?

Вона глянула на Джейн.

— Ти сказала, що ти коп.

— Вона справді коп, — зітхнув Френк.

— Ти їй серце розбиваєш, розумієш? — сказала Джейн. — Тебе це хоч трохи обходить?

— А моє серце? — перебила Сенді.

Не зважаючи на білявку, Джейн не зводила очей з батька.

— Тату, я тебе просто не впізнаю. Раніше я тебе поважала, а тепер глянь на себе! Це просто жалюгідно. Ця блонда тільки дупою потрусила, і ти вже як кобель за нею. О так, татку, піди потрахайся.

Френк тицьнув у неї пальцем.

— Так! Годі!

— Думаєш, ця колода про тебе піклуватиметься, якщо захворієш, га? Думаєш, вона залишиться біля тебе? Чорт, та вона хоч готувати вміє?

— Як ти смієш?! — спалахнула Сенді. — Ти мене своїм знач­ком злякати хотіла!

— Мама тебе прийме, тату, я це знаю. Поговори з нею.

— Те, що ти зробила, незаконно! Має бути! Це поліційне залякування!

— Я тобі покажу, що таке поліційне залякування, — огризнулася Джейн. — Напирай далі.

— І що ти зробиш, заарештуєш мене? —