Не мій мільйонер - Ірина Романовська

Аня.

Перша думка – це прийшов Ігор. Чоловік палко притискається позаду мене. До носа долітає неприємний запах алкоголю та міцних сигарет. Але ж Протасов не палить.

Це не він. 

Стає бридко та гидко від свого промаху. Намагаюся швидко прибрати сторонні, нахабні руки з себе та гучно кричу:

- Облиш мене. 

Все марно. Музика з'їдає мій голос.

Живіт скручує спазмом від липкого страху. Якщо я не зможу швидко скинути з себе ці бридкі, чужі долоні, то весь вміст мого шлунку, здається,  вирветься назовні прямо зараз.

Мене охоплює та сама паніка.

Навколо нас натовп, але кожен ніби існує у своєму окремому світі, тому нічого не помічає. Настю так само не знаходжу очима біля бару. Чому саме зараз вона відійшла, трясця! 

Я розумію, що сама не впораюся з наполегливим незнайомцем.

Дуже страшно. Але треба не стояти, а щось робити. Негайно.

Розвертаюсь на сто вісімдесят градусів і щосили штовхаю в груди порушника мого особистого простору.
Не діє. Він навіть не ворухнувся. Навпаки, намагається ще щільніше притиснутися до мене. Що ще зробити, я не знаю.

Страх починає паралізувати тіло. Перестаю чинити опір. З жахом чекаю, що буде далі. Обличчя незнайомця поступово наближається до мого.

Раптом хлопець прибирає від мене свої руки і летить кудись убік. Поруч із ним Ігор. Притискає його спиною до колони, ліктем упирається в шию. Щось кричить цьому недоумку на вухо. Хлопець киває. Ігор його штовхає кудись до охорони та прямує в мій бік.

У його очах вогонь. Злий вогонь. Він страшенно розлючений. 

- Ти що робиш, Аня? А якби я не побачив? – кричить мені на вухо.

- Я просто хотіла потанцювати.

- І як? Потанцювала? - він все ще злиться, - потанцювала з якимось виродком, так? Насолоду отримала?

- Припини. - Мені боляче від його слів. - Я ні з ким не танцювала.

- Так звісно. Я все бачив.

- Що ти бачив? - Тепер починаю злитися і я. – Я нікого не кликала. Я була з Настею. Але вона пішла до бару, а я лишилася тут. Потім цей...

У горлі застряють слова. Тіло все ще відчуває той страх.

З усією образою та злістю б'ю Ігоря кулаками в його білосніжну сорочку, прямо в сталеві м'язи грудей.

- І взагалі, в чому я винна? - через біль, страх та злість продовжую свою гнівну тираду. - Ти сьогодні весь час зайнятий розмовами з друзями. А мені що робити? Сидіти і дивитись на твоїх подружок, котрі мені кістки перемивають? Або, як той пес, чекати, доки ти звернеш на мене увагу? Так я нагадаю, що це ти мене сюди привів. 

Не зупиняюся, продовжую штовхати Ігоря. Виплескую на нього все, що накопичилося в моїй душі за цей вечір.

Протасов у відповідь не робить нічого. Лише слухає та дозволяє себе штовхати, бити в груди. В одну мить він припиняє все це, швидко хапає мої руки за зап'ястя та міцно притягує до себе. З'їдає мене своїми губами. Не дає зробити жодного подиху та вирватись з його полону. Перші секунди цього нахабства намагаюся боротися з ним. Я все ще зла, все ще вирує в крові адреналін. 

- Аню, ніяка ти не собачка. Вибач мені. Дурень я. Забалакався з хлопцями, а коли зрозумів, що тебе нема поруч, пішов на пошуки. – Всі ці слова він кричить мені на вухо, бо музика все ще гучно волає навколо нас разом з шаленим натовпом. - Матвій підказав, що ти танцюєш унизу. Вже тут на танцмайданчику я побачив, як якийсь недоумок тримає свої руки на твоїй талії, а ти тим часом виляєш стегнами. Я просто озвірів від побаченого, приревнував. Я ж казав, ти – тільки моя. Моя. Розумієш?

Я злюсь на нього та водночас тану, наче лід, від таких слів Протасова. 

Ревнує? Значить, я точно йому не байдужа. Це ж добре, так?

Мій хороший, мій ревнивий, мій жаданий, мій рідний Ігорю. 

- Потанцюєш зі мною? – мене потроху відпускає вся ця бридка ситуація із незнайомцем.

Починаю гойдатися тілом у ритмі мелодії, що лунає зараз, поступово повертаючись до Ігоря спиною. Я відчуваю його погляд, який прикутий до моєї відкритої спини. Шкіра горить. Притискаю свої долоні до стегон та неспішно веду їх до талії, піднімаючи за собою низ сукні. Заманюю його, граюся з ним.

- Тихіше-тихіше, Аню. - Ігор різко тягне мої стегна на себе та втискається своїм пахом мені в сідниці. – Ти граєш з тигром, мала. Я ледве стримуюсь, щоб не задерти твою сукню і не ввійти по самі яйця в тебе прямо тут посеред натовпу.

Його грубість, нестримність та шалене бажання сильно збуджують мене.

- Моя – гарчить мені у вухо Протасов.

Ді-джей змінює швидкий трек на повільну композицію.

- Хочеш ще танцювати? - не випускаючи мене з обіймів, пропонує Ігор.

- Хочу. - Повертаюся до нього обличчям.

Мої руки на його плечах. Пальцями погладжую його шию по лінії росту волосся. Я знаю, як це йому подобається. Мої стегна тісно притиснуті до нього. Відчуваю його кам'яну ерекцію.