Танці утрьох - Олександр Медведєв

— Ідучи до вас, я попереджала пана Ходоша, що нам, можливо, доведеться зіштовхнутися з традиційною казенщиною. І не помилилася, — рішуче відповіла Наталя.

— Не звертайте уваги на різкі висловлення моєї супутниці, — дипломатично заступився за Наталю Ходош. — Насправді ми прийшли не за тим, щоб обвинувачувати у чомусь вас, а для того, щоб спільно спробувати встановити істину. Скажіть, будь ласка, на підставі чого ви стверджуєте, що вбивця — Гретинський?

Мушу визнати, Ходош уміє скерувати розмову в потрібне для нього русло. Брехати йому було зайве. Я відповів:

— Ми маємо, по-перше, зізнання Осетинського…

— Даруйте, але я хотів би ознайомитися з його показаннями, — перебив мене Ходош.

— Ви зможете це зробити, як тільки потрапите до мого кабінету. Вони в сейфі, — відрізав я, а потім додав:

— По-друге, в автомобілі Осетинського було знайдено пістолет.

— З відбитками його пальців?

— Без. По-третє, є показання свідків, які стверджують, що Гретинський входив і виходив із квартири приблизно під час убивства.

— Приблизно? Отже, ви не знаєте точного хронометражу?

— Поки ні. По-четверте, побічним доказом слугує той факт, що, опинившись на місці злочину, він не зателефонував одразу до міліції. Якщо він — не вбивця, чому відразу не повідомив нас? Телефон працював.

— Це все?

— Ще мотиви — спадщина.

— Усе? — ще настирливіше перепитав Ходош.

— Усе, — відповів я, відчуваючи, наскільки всі ці аргументи, за винятком першого, є безпідставними.

— І ви стверджуєте, що Гретинський дав показання без будь-якого тиску з вашого боку? — Ходош уп’явся в мене очима. На столі безпристрасно поскрипувала явно не нова касета диктофона.

— Авжеж, він дав показання абсолютно добровільно. Після того, як я сказав йому, що нам відомі мотиви його злочину, і дохідливо розтлумачив переваги добровільного визнання своєї провини.

— Мотиви злочину? — не витримала Наталя. — І які ж вони, хотілося б знати?

— Винятково матеріальні, — відповів я. — Левина частка спадщини Рубіної.

— Це, звичайно, вагомі пояснення. Але чому у такому разі ви не заарештували мене, адже за заповітом я маю отримати теж ласий шматок?

— Як говорив Лаплас, гіпотеза не може слугувати доказом. У мене є показання Осетинського.

— Отакої, — сказав Ходош. — Мені нічого не зрозуміло.

Сказав і замовк. Зазвичай таким тоном говорять протилежне: «Мені все зрозуміло» — і загадково мовчать, чекаючи, що співрозмовник поставить якесь наївне питання. Наталя нервово гризла дужку окулярів.

Нарешті Ходош отелився:

— Для початку мені потрібно негайно побачити свого підзахисного.

— Сьогодні це зробити не вдасться. Свято, — пояснив я.

— Оце так порядки! А я бачте, зовсім запрацювався, — сказав Ходош і знову широко посміхнувся. Якось не природно. Я б сказав, дивакувато.

— У такому разі, пане Кононов, я хотів би вас запитати: а що буде, якщо Осетинського засудять?

— Як що? — я подивився на Ходоша, як на заморського гостя. — Дадуть йому років десять — дванадцять, потім зменшать строк за хорошу поведінку…

— Ні, пане Кононов, ви мене не так зрозуміли. Я запитую: як в’язниця вплине на Осетинського?

— Я зовсім вас не розумію, — чесно зізнався я.

— Та ж за законом, якщо спадкоємця з якої-небудь причини позбавляють прав — а в тому, що Гретинський буде його позбавлений сумніватися не доводиться — його частка спадщини відійде найближчому родичеві вбитої. Чи відомо вам його прізвище?

Перед моїми очима постала виразна картина вчорашнього похорону. Я згадав усіх, кого бачив, але, на жаль, мав визнати, що не знаю відповіді на поставлене ним запитання.

— Мабуть, ні.

— От бачите! — тріумфально ляснув пальцями Ходош, ніби він був у залі суду присяжних і хотів вразити їх своїми манерами. — А найближчий родич Рубіної — її зведений брат, якийсь Сапегін. Таким чином, на класичне запитання карного права «Qui prodest?» («Кому вигідно?») маємо однозначну відповідь: Сапегіну.

— Тобто ви хочете сказати…

— Саме так, пане Кононов, я хочу сказати, якщо Гретинський потрапить до в’язниці, Сапегін стане за конним власником кругленької суми. І взагалі, я хочу наголосити на тому, що давати вам поради, звичайно, не моєї компетенції справа, але мені здається, що ви не достатньо поінформовані — треба перевіряти й інші версії убивства Рубіної.

Він зачепив моє професійне самолюбство. Але показати це — означало програти остаточно.

— Я роблю все, що в моїх силах. Я вдячний вам за допомогу. Ми, безумовно, візьмемо до уваги і вашу пораду.

— А як же Михайло? — запитала Наталя. — Ви так поспішаєте здати справу в прокуратуру, навіть не порозмовляли з власником тиру, про якого я вам учора розповідала. І не хочете взяти до уваги мої показання, на підставі яких, до речі, можна з’ясувати, що на момент убивства Мишка не було в квартирі.

— Я цим займуся негайно, але, чесно кажучи, ми не знаємо точного часу вбивства. До речі, мені здається, ми заговорилися, — сказав я і вказав на годинник.

— Мабуть, — погодився Ходош. У відповідь на благальний погляд Наталки, він сказав:

— Ходімо, Наталі.