Хапай, або втікай - Олександра Малінкова

— Зупинись! - наказую, міцно хапаючи його за руку, яка в цей час вже щосили стискає мою п’яту точку, притискаючи до себе. 

      Навіть тонка тканина  сукні не стала перепоною, а швидким рухом була піднята догори. 

      Виконує, хоч відчуваю, як важко йому це вдається.

— Наступного разу, опинившись зі мною за межею, точки звороту вже не буде! - промовляє осмикуючи мою сукню.

— Дякую, що попередив! - вигукую з викликом.

— Будь ласка! - відходить в бік. - Здається тобі саме час повертатися у протилежному напрямку. 

— Звичайно. - відповідаю йому, ще б до тями так швидко прийти, от тільки все тіло зрадницьки тремтить.

— Це там? - кидає мені вдогонку.

— Що там? - розгублено кліпаю, намагаюся осягнути, що тільки но відбулося. 

       “Я не буду думати про це зараз, інакше згорю від сорому!”

— Тобі в інший бік. - пояснює Тео.

       В цю мить я не бачу його зухвалого виразу на обличчі, але відчуваю, що так і є. Це ж треба, так розгубитися під впливом емоцій, що навіть не зорієнтувалася в який бік маю крокувати. 

       Зараз би холодний душ не завадив, щоб хоч трішки охолонути…