Безтурботний - Ю. Несбе
— Що саме?
Харрі знов спало на думку, наскільки впевненіше тримається Беате, коли вони вивчають відеозапис або роздивляються екран комп’ютера. Зараз же вона дивилася на нього так, ніби він щойно запропонував зіграти в покер на роздягання.
— Мені б хотілося знати, що ти відчуваєш, коли думаєш про цю справу, — пояснив він.
Вона невпевнено всміхнулася:
— Почуття, відчуття…
— Та забудь ти хоч на секунду про холодні факти. — Харрі подався вперед на своєму стільці. — Перестань бути слухняною дівчинкою. Не треба придумувати ніяких обґрунтувань того, що говориш. Просто розкажи про те, що нутром відчуваєш, коли думаєш про цю справу.
Декілька секунд вона сиділа, втупившись у стіл. Харрі терпляче чекав. Потім вона підвела погляд і подивилася йому просто у вічі:
— Здається, це так звана гостьова перемога.
— Гостьова перемога?
— Ну так, перемога на чужому полі. Один із тих п’ятдесяти відсотків злочинів, які ми ніколи не зуміємо розкрити.
— Зрозуміло. І чому ж?
— Елементарна арифметика. Якщо згадати про всіх тих ідіотів, яких нам не вдалося затримати, то у такої людини, як Забійник, що чудово все продумав і, ймовірно, має деяке уявлення про методи нашої роботи, відносно непогані шанси, погодься.
— Гм. — Харрі потер щоку. — Отже, твої внутрішні відчуття зводяться до простої арифметики?
— Не тільки. А як рішуче він усе це виконав? Ніби ним у цей момент рухало щось таке…
— Що саме ним рухало, Беате? Жадоба наживи?
— Не знаю. За статистикою, при пограбуваннях жадоба наживи є мотивом номер один, за ним іде азарт, далі…
— Та забудь ти про статистику, Беате. Тепер ти слідчий, ти аналізуєш не тільки відеоматеріали, але і своє тлумачення того, що бачила. Повір мені, це головне, в чому мусить розбиратися слідчий.
Беате задумливо дивилася на нього. Харрі відчував, що помалу виманює її з мушлі.
— Давай знову! — ще натиснув він. — Що рухало Забійником?
— Почуття.
— Які почуття?
— Сильні.
— Які саме, Беате?
Вона заплющила очі.
— Любов або ненависть. Ненависть. Ні, любов. Я не знаю.
— Чому він її застрелив?
— Тому що він… ні.
— Ну ж, давай. Чому він її застрелив? — Харрі дюйм за дюймом рухав свій стілець, поки не опинився практично пліч-о-пліч
із дівчиною.
— Тому що мусив. Тому що так було вирішено… заздалегідь.
— Здорово. А чому це було вирішено заздалегідь?
У цей момент пролунав стукіт у двері.
Харрі аж ніяк не засмутився б, якби Фріц Б’єлке з Інституту глухонімих продемонстрував менше завзяття, коли, прагнучи якнайскоріше прибути до них на допомогу, об’їжджав на своєму велосипеді численні пробки в центрі міста. Проте зараз цей веселий повний чоловічок у круглих окулярах уже стояв на порозі «Камери тортур», вертячи в руках рожевий велосипедний шолом. Б’єлке не був глухим, як, до речі, й німим. Щоб він зумів краще розібратися в особливостях артикуляції Стіне Гретте, вони спершу прокрутили ту частину відеозапису, на якому було чутно її мову. При цьому сам Б’єлке базікав без угаву.
— Так, я вважаюся фахівцем, проте насправді всі ми в тій або іншій мірі читаємо по губах, хоча одночасно і слухаємо те, що сказав той, хто говорить. Узяти, наприклад, неприємне відчуття, яке виникає у вас щоразу, коли зображення і звук у фільмі не синхронізовані, хоча вся справа, можливо, в якихось сотих долях секунди.
— Ну, — сказав Харрі, — особисто я нічого не можу зрозуміти з руху її губ.
— Проблема в тому, що по губах можна прочитати всього лише від тридцяти до сорока відсотків слів. Аби розібрати все останнє, треба стежити за виразом обличчя, жестами, а також за допомогою власного мовного чуття і логіки намагатися вставляти слова, яких бракує. Таким чином, думати тут не менш важливо, ніж бачити.
— Ось вона починає шепотіти, — сказала Беате.
Б’єлке вмить замовк і з зосередженим виглядом втупився в екран, прагнучи не пропустити щонайменшого ворушіння губ. Беате зупинила запис за мить до пострілу.
— Ага, — сказав Б’єлке. —- Давай іще разок.
Потім він знову попросив:
— Ще.
І насамкінець:
— Будьте ласкаві, спочатку.
Після сьомого повтору він задоволено кивнув, даючи зрозуміти, що перегляд закінчено.
— Я не розумію, що вона має на увазі, — сказав Б’єлке. Харрі та Беате переглянулися. — Проте знаю, що саме вона говорить.
Беате ледве не бігла по коридору, намагаючись не відставати від Харрі.
— Він вважається кращим фахівцем у країні в цій галузі, — виправдовувалася вона.
— Ну то й що? — відмахнувся Харрі. — Адже він сам сказав, що не впевнений.
— А що, коли вона все ж таки говорить те, що сказав Б’єлке?
— Не сходиться. Він напевно проґавив «не».
— Я не згодна.
Харрі різко зупинився, і Беате з розмаху налетіла на нього. Перелякано подивившись угору, вона вперлася поглядом в його широко розкрите око.
— Чудово, — сказав він.
— Що ти маєш на увазі? — не зрозуміла вона.
— Чудово, що не згодна. Незгода означає, що ти, ймовірно, бачила або ж відчула щось інше, хоча і сама ще не знаєш, що саме. А я ось нічого не відчув. — Він знову попрямував по коридору. — Виходитимемо з того, що маєш рацію ти. Подивимося, куди це нас приведе. — Зупинившись перед ліфтом, він натиснув кнопку виклику.
— А зараз ти куди? — запитала Беате.
— Треба перевірити одну деталь. Повернуся менш ніж через годину.
Двері ліфта плавно роз’їхались, і з них зробив крок шеф Іварссон. %
— А-а! — ошкірився він. — Майстри-детективи йдуть по сліду? Є що мені повідомити?
— Але сенс створення паралельних груп якраз і полягає у тому, щоб нічого не повідомляти один одному, — зауважив Харрі, обігнув Іварссона і зайшов до ліфта. — Звичайно, якщо я вірно розумію тебе і ФБР.
Іварссон широко посміхнувся, проте погляд його при цьому зовсім не втратив твердості:
— Але ключовою ж бо інформацією ми, ясна річ, зобов’язані ділитися.
Харрі натиснув на кнопку першого поверху, але тут Іварссон зробив крок уперед і заблокував двері ліфта:
— Ну і?..
Харрі знизав плечима:
— Стіне Гретте дещо шепнула грабіжникові якраз перед тим, як він вистрілив.
— Так-так?
— Нам здається, вона сказала: «Я винна».
— «Я винна»?
— Так.
Іварссон наморщив лоб:
— Ні, тут, певно, щось не