Ось ваш вінець, леді - Джеймс Хедлі Чейз

Упевнившись у відсутності зброї, я підвівся і тихцем підійшов до дверей. Уважав, що зможу знешкодити того грубаса, якщо вдасться заскочити його зненацька. Виявилося, що ліхтарик і досі зі мною. Рухаючись якомога тихіше, я вислизнув у коридор і якийсь час постояв там, уважно прислухаючись. Якщо я правильно визначив своє місцезнаходження, то Марді має бути за дверима у дальньому кінці коридору. Тому покрався у той бік, сторожко наслухаючи.

І ось я вже підійшов до тих дверей так близько, що майже вперся у них головою, коли це раптом несамовитий жіночий крик змусив одсахнутися назад.

Я вже ладен був увірватися до тієї кімнати, та вчасно зупинився. Мій задум полягав у тому, щоби виманити того гладкого типа назовні. Тож підняв руку та різко постукав у двері, а тоді відступив назад, туди, де починався сходовий прогін, і втиснувся спиною у стіну. У тому місці коридор круто повертав убік, тож я доволі надійно заховався за рогом.

На якусь мить запала тиша, відтак у коридорі з'явилося світло. Я присів і згрупувавсь, аби стати якомога меншою мішенню, та приготувався до неприємностей.

Однак нічого не сталося. Я ще нижче пригнувся до долівки та присунувся трохи ближче до рогу коридору. Власне, я нічим не ризикував, тому просто нашорошив вуха. Я почув сипле дихання гладуна. Певно, він теж стояв, прислухався до тиші та запитував себе, що то було.

— Ґасе? — прокрумкав він. — Це ти, Ґасе? — голос звучав так, ніби цей грубас був наляканий.

Я почекав, дозволивши тиші натягнути його нерви. Гладун вийшов у коридор і стояв коло дверей. З-поза його спини падало світло. Тримаючись якомога ближче до стіни та визираючи з-за рогу, я міг бачити цього типа, водночас залишаючись поза полем його зору.

Грубас здійняв голос і загукав:

— Гасе! Ти потрібен мені тут.

Я легенько постукав по підлозі руків'ям ліхтарика, здійнявши саме стільки шуму, аби гладун подумав, ніби щось почув, але не був у тому впевнений. Я бачив, як він підвів голову, щось буркнув собі під носа та рушив у мій бік. Напруживши м'язи, я терпляче чекав на його появу. І тієї-таки миті, коли я вже був певен, що цей тип ось-ось потрапить до моїх рук, він зупинився та зробив крок назад. Мабуть, добрий янгол цього товстуна застережно поплескав його по плечу. Грубас хутко повернувся до кімнати та зачинив за собою двері.

Ох, як же ж мені це подобалося! Хай там як, а я більше не міг дозволити собі чекати та марнувати час. Треба було увійти туди та ризикнути, наразивши себе на удар.

Та щойно я приготувався рушити до кімнати, мені почувся звук дверного дзвоника, що долинув десь із глибини будинку. Це мене зупинило. Я хутко чкурнув коридором до кімнати, у якій залишив Ґаса. Він ще й досі лежав горілиць і бачив солодкі сни.

Знову нетерпляче задеренчав дверний дзвоник. Це вже було серйозно. Якщо сюди нагодиться ще більше бандюків, я потраплю у справжню облогу. Врешті-решт гладун зважився на вилазку. Я чув, як він відчиняє свої двері та ступає до коридору. Відтак побачив, як поволі наближається мерехтливий промінь ліхтарика.

Чи зазирне він сюди, аби перевірити, чи тут усе гаразд? Якщо так, я мав щось вдіяти. Якщо ні, цей грубас може податися сходами вниз, і це дасть мені вдосталь часу, аби дістатись до тієї кімнати та подивитися, що ж у ній коїться.

Поки я все обмірковував, товстун вирішив за мене. Несподівано я побачив, як обертається клямка дверей, і зрозумів, що той тип вирішив зазирнути до кімнати. У мене вже не лишалося часу на те, щоби прибрати Ґаса подалі з очей. Той так і лежав на видноті у світлі свічки. Я поквапливо став за дверима та зачекав. Двері тихенько прочинились, і гладун просунув у шпарину свою голову. Якби я не був у такій халепі, це видовище здалося би збіса кумедним. Той грубас лише визирнув з-за дверей і відразу прикипів очима до Ґаса.

Не даючи гладунові нагоди отямитись, я усією своєю вагою кинувся на двері, придавивши його голову до одвірка. Зараз він скидався на експонат з вистави виродків. Його очі вибалушилися та крутилися навсібіч, аж поки зрештою зупинилися на мені.

— Вгамуйся, братчику, — сказав я та, добряче замахнувшись, уперіщив його у підборіддя, вклавши у той удар всю свою силу.

Мій кулак угатив у його нижню щелепу. Почулося виразне клацання. Удар вийшов такий сильний, що від зіткнення зі щелепою гладуна моєю правою рукою пройшов дрож і здерлася більша частина шкіри на суглобах пальців. Товстунові очі стали порожніми і, коли я перестав тиснути на двері своєю вагою, він повалився на підлогу, неначе застрелений слон.

Я відчинив двері, смикнувши їх на себе, та переступив через розпростертого на долівці гладуна. Дверний дзвоник знов оскаженіло задзенькотів, і хтось почав грюкати у двері кулаками. Я швиденько пройшовся руками по кишенях товстуна та знайшов його пістолета. Це був «Сміт і Вессон»[34] сорок п'ятого калібру. Чудовий аргумент у будь-якій суперечці.

Ох, як же ж добре було відчувати той пістолет у руці!

Зненацька стихнуло грюкання у двері та дзеленчання дзвоника, що невпинно лунали весь цей час. Це означало, що ті типи побоялися розбудити всю околицю і збиралися залізти до будинку через вікно. Я не дурив себе думкою, ніби вони порозходилися по своїх домівках.

Я прожогом чкурнув у коридор та ввірвався до іншої кімнати. Я так очікував знайти у ній Марді, що передчував, яким героєм постану в її очах. У своїх мріях я зайшов так далеко, що вже уявляв, як стисну її у своїх обіймах. Та яке ж тяжке розчарування спіткало мене, коли побачив у тій кімнаті Блонді.

Блонді! Уявляєте собі таке? Та переді мною була саме вона — сиділа на стільці, до якого були припнуті її руки і ноги. Очі цієї жінки виказували, що вона замислює заподіяти комусь наглої смерті, та й загалом вона скидалася на тигрицю, що приготувалася стрибнути на свою жертву.

Я різко зупинився та став як укопаний.

— А трясця твоїй матері! — сказав я.

Блонді була здивована не менше за мене.

— Допоможи мені забратися звідси, — хрипко проказала жінка.

Коли вона це казала, я побачив, що їй було непереливки.

Я зайшов їй за спину