Ось ваш вінець, леді - Джеймс Хедлі Чейз

Я був уже добряче роздратований. Та з огляду на все, гадаю, це було цілком простимо.

— Просто зараз я не можу тобі усього пояснити, — збуджено сказав я. — Але, заради бога, тримай язика на припоні про те, що ти бачив. Ти упізнав ту жінку?

Еккі задумливо скривив обличчя.

— Аякже, — відповів колега, — я добре її знаю. А ти, схоже, ще й досі намагаєшся докопатися до правди у справі Вессі. Що ж, схоже, ти пречудово проводиш час.

— Може, скажеш мені, чого ти хотів, отак вдираючись до мене додому?

Еккі на мить задумався, а тоді його обличчя прояснішало.

— Знаєш, я геть про це забув. Коли я зайшов до твоєї спальні й побачив ту жінку в твоєму ліжку, це мене просто приголомшило. Ага, так-от, я прийшов, бо хотів тобі сказати про сьогоднішній вечір. Хлопці влаштовують невеличку вечірку в Г'юсона вдома. То я й подумав, що, може, ти захочеш піти туди зі мною. Це майже те саме, що вряди-годи бачитися з кимось із нашої репортерської братії, тільки цього разу ти побачиш їх усіх гамузом. Що скажеш?

Я ладен був погодитися на будь-що, аби лише відкараскатися від Еккі.

— Авжеж, — погодивсь я, — це було б чудово. Заїдь по мене ввечері, та й рушимо туди разом.

Тоді я взяв його за руку та попровадив до дверей. Він усе збагнув.

— Тільки будь обережний, — застеріг він.

Я виштовхав Еккі за поріг та захряснув за ним двері. Тоді повернувся до Блонді. Вона саме причісувалася моєю щіткою для волосся. Схоже, будь-хто послуговується моєю домівкою, неначе це якийсь готель. Я сів на ліжко.

— Вельми кумедний хлопчина, — сказав я.

— О, він мені подобається, любчику, — мовила Блонді, кидаючи на мене швидкий погляд через плече. — Він видається дуже милим.

Ще б пак. Ці двоє були одне одному до пари. Яке їхало, таке й здибало.

— Ну що, крихітко, — сказав я, прагнучи якнайшвидше позбутися її, — приніс твої манатки, тож, гадаю, ти вже можеш їхати звідси.

Блонді закінчила причісуватися та відкрила валізу. Я помітив, як вона зробила гримаску, побачивши, в якому порядку поскладані її речі, та це мене анітрохи не обходило. Вона вже й так виявила достобіса нахабства, попросивши мене піти по ті речі, тож, якщо їй щось не до шмиги, то це лише її клопіт.

Блонді відібрала кілька речей, які хотіла зодягнути, та заходилась убиратися. Я сидів собі на ліжку та спостерігав за нею. Насамперед мене бентежила думка, що ця жінка їде з міста і я можу вже ніколи не побачити її знову. А вона ж була важливою ланкою між Кацом і Спенсером, отже, могла би вивести мене на Марді. Я зважився ризикнути усім і ще раз спробував вивідати у Блонді бодай щось.

— Була одна дівчина, яка працювала на Спенсера у «Тканинах Маккензі». То була прегарна панянка і мені неабияк припала до смаку, — почав говорити я.

— Послухай-но, жовторотику, — відказала Блонді, не підводячи на мене погляду. Вона саме нахилилася вперед, закріплюючи свої підв'язки[38]. — Твоє любовне життя мене анітрохи не цікавить.

Я відчував спокусу зацідити їй у писок, одначе стримався, натомість провадив далі, тримаючи руки в кишенях:

— Ця дівчина зникла. Я не можу її знайти і...

— Якщо вона була хорошою дівчинкою, то їй поталанило — вберегла себе від зайвого горя з тобою, — сказала Блонді, випроставшись і простягаючи руку по свою сукню.

— Обережніше, бо я можу добряче всипати тобі перцю, — похмуро мовив я.

— Ой, та знаю, знаю. Не треба лишень зараз починати суперечку.

Я підійшов і взяв її за руки. Міцно їх стиснув. Жінка підвела на мене погляд, її обличчя стало жорстким.

— Не починай, — промовила вона. — Якщо тобі кортить мене скривдити, не забувай, що я можу відважити здачі.

— А чи не спадало тобі на думку, що просто зараз Кац ошивається містом і тільки й чекає нагоди вгатити у тебе кулю? — запитав я. — Думаєш, ти достатньо розумна для того, щоби зіграти у цю гру самотужки, і тобі це все просто так минеться? Може, й так, а може, й ні. Хай там як, а коли одного чудового дня я прочитаю у газеті, що одну гарненьку мертву білявку виловили з річки, то лише засміюся. Та я готовий узяти на себе розслідування цієї справи, якщо ти розповіси мені те, що тобі відомо. Коли чекатимеш надто довго, то хтозна, може, вже й не матимеш можливості нікому нічого розповісти. Тож це твоя остання нагода зняти тягар з душі.

Блонді лише глузливо посміхнулася.

— Яке ж ти базікало, — сказала вона. — Я й сама зможу дати собі раду, хлопчику, тож нехай тебе це не турбує. Я вже робила це раніше, робитиму й надалі. А тобі я нічого не скажу. Якщо тобі аж так кортить — спробуй з'ясувати усе, але зроби це самостійно.

Я знизав плечима та не став більше затримувати її.

— Гаразд, розумако, уперед, роби, як собі знаєш. Але потім не кажи, що я тебе не застерігав.

Вона натягла на себе сукню та прилаштувала на голову капелюха. Тоді зачинила валізу та сказала:

— Як побачиш мене наступного разу — зніми переді мною капелюха. Я буду з грошима.

Ця заувага дещо мені підказала. Отже, Блонді накинула оком на якісь легкі грошики, що могло означати лише одне — шантаж. Це пояснювало, чому вона так хотіла взятися до цієї справи самотужки. Це багато чого пояснювало.

— Будь обережна, Блонді, — сказав я. — Ця гра — небезпечна.

Її обличчя нічого не виказувало. Жінка взяла сумку та рушила до дверей, промовивши:

— Та вже якось упораюсь. Якщо ми більше не побачимось — не спийся тут.

Блонді відчинила двері та вийшла у коридор. Я спостерігав, як віддаляється її висока фігура. Вона пішла геть, злегка погойдуючи стегнами та високо піднявши голову.

Я вже збирався повернутися назад до кімнати, коли це побачив типа, що мешкав навпроти, — він саме стовбичив у відчинених дверях, витріщивши очі.

— Що, досі увижається всіляке? — люб'язно запитав його та зайшов назад до своєї квартири, тихо зачинивши двері, відгороджуючись од жвавої цікавості сусіда.

Розділ дванадцятий

До того часу, коли