Ось ваш вінець, леді - Джеймс Хедлі Чейз

— Гаразд, — хутко відказав я. — Буду чемним.

— Відійди-но звідти, жевжику, — скомандував незнайомець. Цей грубас мав дуже хрипкий голос, немовби гортань його підводила. — Підійми руки догори і не намагайся утнути якоїсь дурниці.

Поки усе це відбувалося, знизу, зі сходів, докотився неабиякий гамір. Мені й раніше доводилося чути погані слова, але від тієї лайки, що долинала з пітьми, навіть річка могла би спаленіти.

— Стань писком до стіни, — сказав гладкий тип. — Зробиш один хибний рух — і я нашпигую тебе кулями. Не змушуй мене повторювати це двічі.

Я зробив, як він мені наказав. Сяйнула думка, що зараз мені буде непереливки. Обнадіювало те, що трохи знизив, так би мовити, працездатність двох інших бандитів.

— Ти як там, Гасе, не покалічився? — прокрумкав гладун, не зводячи з мене очей. — Підіймайся сюди... У мене тут цей нікчема.

Єдиною відповіддю на грубасові слова став іще один потік лихослів'я. Запевне, той тип унизу знав усі погані слова, які тільки є на світі. Гладун явно був збентежений. Йому не хотілося залишати мене без нагляду і водночас нетерпеливилося спуститися вниз та поглянути, чи сильно постраждали від падіння сходами ті двоє. Тож грубасові залишалося зробити лише одну очевидну річ, і невдовзі він сам дійшов такого висновку.

Хоч я цього й очікував, а втім аж ніяк не сподівався від людини з його статурою такої спритності та швидкості. Я спромігся крутнути головою, щоб ухилитися від удару, та зробив це запізно. Руків'я пістолета уперіщило мене по голові, і я зомлів.

Розділ десятий

Ледь чутно, неначе з якоїсь бездонної прірви, до мого слуху долинув жіночий крик. Мене це не надто хвилювало, допоки крики не стали гучнішими, — тоді мені хотілося лишень, аби вона замовкла.

Я розплющив очі та роззирнувся. Проте мерехтливе світло свічки, яке, здавалося, плавало понад моєю головою, вельми дошкуляло, тож я знову заплющив очі. Зараз та жінка, що кричала, замовкла, і мені подумалося, що це добре. Я спробував поворушити руками, та не зміг цього зробити. Отоді вже я почав виявляти цікавість до того, що зі мною сталося.

Я знову розплющив очі, й цього разу все згадав. Мені неначе вихлюпнули в обличчя відро води — таке навальне було те повернення до тями. Спробував сісти, та виявилося, що мене зв'язали. Голова боліла, проте щосекунди ставала яснішою. Я завжди казав, що маю міцний череп.

Отож, я лежав на підлозі, а мої руки були зв'язані за спиною якоюсь тоненькою шворкою, що впивалася у зап'ястки. То було збіса боляче.

Просто наді мною горіла самотня свічка, приліплена на камінній полиці. Її світло відкидало тіні, що витанцьовували кімнатою.

Я обережно підвівся навсидячки. У голові шалено загупала кров, тож довелося ненадовго заплющити очі й відпочити. Тоді зіп'явся на коліна і, зрештою, звівся на ноги. Ті бандюки не завдали собі клопоту зв'язати мені ноги. Аби відновити кровообіг, я зробив кілька кроків туди й назад кімнатою. І вже за хвилину-другу, якщо не рахувати болю у голові, я почувався нівроку.

Тієї миті двері відчинились, і на порозі з'явився високий, худорлявий тип. Він підійшов, злегка накульгуючи, тоді зупинився у проймі дверей та подивився на мене.

— Привіт, Ґасе, — сказав я йому. — А я вже був подумав, що ти зламав собі карк.

У тому мерехтливому світлі Ґас міг би завиграшки налякати більшість людей. Він мав цілковито пласке обличчя, маленькі очиці та щільно стиснутого рота. Скидалося на те, що кістки Гасового обличчя докладають усіх зусиль, аби пробитися назовні крізь шкіру свинцевого кольору. Його перенісся було видалене хірургічним способом.

Ґас увійшов до кімнати та зачинив за собою двері. Зачиняв він їх дуже повільно та демонстративно. Я одразу відчув, що ми з ним не поладнаємо.

— Я знаю, як давати раду з такими мудрагелями, як ти, — заговорив він. У його голосі бриніло якесь протяжне квиління, і це звучало, наче грамофон, у котрого закінчився завод[33]. — Коли я з тобою закінчу, ти вже не будеш такий чванькуватий.

Я почав повільно відходити від нього.

— Ну ж бо, Ґасе, не роби нічого такого, що не сподобалося би твоїй мамці, — сказав я. — Давай-но краще ми з тобою усе спокійно обговоримо.

Промовляючи так, я намагався щосили тиснути на ту шворку, одначе вона була така тоненька, що загрожувала радше порізати мені зап'ястки, ніж розірватися.

А Ґас і далі наближався до мене кімнатою, аж поки зрештою моя спина наштовхнулася на стіну. Я встиг розрізнити лише легкий посміх на обличчі Ґаса, який замахнувся на мене кулаком.

Я розрахував час удару і завбачливо відвернув голову. Ґасів кулак промайнув повз мене, дряпаючи мені вухо. Тоді він ударив лівою, та я вивернувся й прийняв удар на плече. Як на такого сухорлявого й нещасного, на перший погляд, чолов'яги, удари в нього були нівроку потужні. Я розумів, що довго не протримаюся.

Аж ось він знов угатив правою, неначе паровим молотом, цілячи прямісінько у центр мого обличчя. Я припав на коліно та схилив голову на груди. Ґасів кулак розмаяв моє волосся. Тоді я хутко випростався та зацідив йому коліном у живіт. Можете собі таке уявити? Цей мерзотник утратив пильність і пропустив такий удар.

Він засичав, неначе пробита шина, з якої виходить повітря, та повалився навзнак. Я не збирався затримуватися тут і панькатися з Ґасом. Тож, зробивши крок назад, ретельно прицілився та щосили вдарив його ногою у скроню. Бандит розпластався на підлозі, широко розкинувши руки. То був добрячий удар. Ґас залишився нерухомо лежати на долівці.

Я став над ним, аби за потреби зацідити ще раз, одначе той вже геть до мене збайдужів. Пересвідчившись, що Ґас остаточно мене покинув, я простягнув руки до підлоги та переступив через них, перемістивши зап'ястки з-поза спини перед себе. Ретельно оглянув шворку. Тоді поглянув на свічку й вирішив, що варто спробувати. Кілька разів обпікся, але таки звільнився. Шворка луснула після того, як я втретє підніс її до вогню. Я розтер свої затерплі зап'ястки, повертаючи до них життя, а тоді почухав потилицю.

З огляду на все, скидалося, що мені залишилося потурбуватися лише про гладуна. Я став навколішки коло