Янголи і демони - Ден Браун

— Оце наш пілот?

Ленґдон поділяв її занепокоєння.

— Летіти чи не летіти? Ось у чім запитання.

Пілот виглядав так, наче його нарядили для якоїсь шекспірівської п’єси — жакет у блакитно-золоту смужку з пишними рукавами, такі самі панталони і гетри. На ногах він мав чорні туфлі без підборів, дуже схожі на домашні капці. На додаток до всього на голові в нього був чорний фетровий берет.

— Це традиційний однострій швейцарський гвардійців, — пояснив Ленґдон. — Його змоделював свого часу сам Мікеланджело. — Коли пілот підійшов ближче, Ленґдон скривився. — Треба визнати, що він не належить до його найкращих творінь.

Попри маскарадну зовнішність, було видно, що пілот налаштований серйозно. У його ході відчувалось не менше впевненості й гідності, ніж у морського піхотинця США. Ленґдон багато разів читав, які суворі вимоги висувають до тих, хто хоче вступити до елітної швейцарської гвардії. Рекрутів набирають в одному з чотирьох католицьких кантонів Швейцарії, і вони мусять бути громадянами Швейцарії чоловічої статі віком від дев’ятнадцяти до тридцяти років, зростом щонайменше п’ять футів шість дюймів, неодруженими і відслужити в швейцарській армії. У світі це блискуче військо було предметом заздрості — мало чи не кожна держава хотіла б мати таку саму надійну й ефективну службу безпеки.

— Це ви з ЦЕРНу? — холодно запитав гвардієць, зупинившись перед ними.

— Так точно, — відповів Ленґдон.

— Ви долетіли на диво швидко, — сказав гвардієць і спантеличено глянув на Х-33. Тоді повернувся до Вітторії. — Скажіть, шановна пані, у вас немає іншого одягу?

— Перепрошую?

Він показав на її ноги.

— У Ватикані не дозволено ходити в шортах.

Ленґдон подивився на ноги Вітторії і спохмурнів. Він геть забув. У Ватикані суворо заборонено виставляти напоказ ноги вище колін — і чоловікам, і жінкам. Таке правило запроваджено як вияв поваги до святості Божого міста.

— Це все, що в мене є з собою, — відповіла Вітторія. — Ми дуже поспішали.

Гвардієць кивнув, явно незадоволений. Тоді звернувся до Ленґдона:

— Маєте при собі якусь зброю?

Зброю? здивувався Ленґдон. Та я не маю при собі навіть запасного комплекту спідньої білизни! Він похитав головою.

Гвардієць присів біля Ленґдонових ніг і почав його обмацувати, починаючи зі шкарпеток. Довірливий хлопець, що й казати, подумав Ленґдон. Сильні руки пересувалися все вище по ногах Ленґдона, неприємно наблизилися до паху. Нарешті перейшли догори — до грудей і плечей. Пересвідчившись, очевидно, що Ленґдон «чистий», гвардієць повернувся до Вітторії. Пройшовся поглядом по її ногах і фігурі.

Вітторія спалахнула.

— Навіть не думайте про це!

Гвардієць зміряв її суворим поглядом, явно бажаючи залякати. Вітторія й оком не зморгнула.

— Це що? — Гвардієць показав на невеличкий квадратний горбок на передній кишені її шортів.

Вітторія витягла ультратонкий мобільний телефон. Гвардієць узяв його, відкрив, зачекав на гудок, тоді, очевидно пересвідчившись, що це й справді тільки телефон, віддав їй. Вітторія запхала його назад до кишені.

— Поверніться, — попросив гвардієць.

Вітторія послухалась — випростала руки вгору й повернулась на всі триста шістдесят градусів.

Гвардієць уважно її оглядав. Ленґдон уже визначив, що обтислі шорти й майка Вітторії не випирають ніде, де не повинні. Гвардієць, очевидно, дійшов такого самого висновку.

— Дякую. Ідіть, будь ласка, за мною.

Пропелер гелікоптера Ватикану крутився на неробочому ходу, Вітторія, як загартований профі, зайшла до кабіни перша, тільки ледь пригнувшись під пропелером. Ленґдон на мить завагався.

— А в автомобілі доїхати ніяк не можна? — напівжартома прокричав він пілотові, який саме сідав на своє місце.

Той нічого не відповів.

Знаючи навіжених римських водіїв, Ленґдон усвідомлював, що літати в Римі, мабуть, безпечніше, ніж їздити. Він глибоко вдихнув і теж зайшов досередини, обережно пригнувшись під пропелером.

Коли гвардієць увімкнув двигун, Вітторія гукнула йому:

— Ви вже знайшли контейнер?

Гвардієць подивився через плече, очевидно, нічого не розуміючи.

— Знайшли що?

— Контейнер. Ви ж телефонували до ЦЕРНу через контейнер?

— Не розумію, про що ви говорите. — Гвардієць знизав плечима. — У нас сьогодні море роботи. Командир наказав мені вас привезти. Це все, що я знаю.

Вітторія занепокоєно подивилась на Ленґдона.

Пристебніться, будь ласка, — попросив пілот. Двигун запрацював гучніше.

Ленґдон пошукав свій пасок безпеки і застебнув. Здавалося, крихітна кабіна стискається довкола нього. Гелікоптер із ревом піднісся в небо і різко звернув на північ, у бік Рима.

Рим... caput mundi, де колись правив Цезар і де розіп’яли святого Петра. Колиска сучасної цивілізації. І в самому його серці... бомба сповільненої дії.

33

З повітря Рим виглядає як лабіринт — складна плутанина старовинних вуличок, що закручуються довкола будинків, фонтанів і давніх руїн.

Гелікоптер Ватикану летів низько над містом, розтинаючи прошарок смогу, який «викашлювали» численні транспортні засоби, що скупчилися внизу. Ленґдон із цікавістю дивився на мопеди, туристичні автобуси й безліч «фіатів-седанів», що рухалися в усіх напрямках. Кояаніскаці, подумав він, згадавши слово, яким індіанське плем’я хопі називає «життя без рівноваги».

Вітторія сиділа поруч, сповнена мовчазної рішучості.

Раптом гелікоптер сильно нахилився на один бік.

Щоб стримати нудоту, Ленґдон подивився вдалечінь. Його очі розрізнили напіврозвалені стіни римського Колізею. Ленґдон завжди вважав Колізей одним із найбільших парадоксів історії. Сьогодні це — величний символ розквіту людської культури й цивілізації. Однак первинно знаменитий амфітеатр спорудили як арену для варварських видовищ, чим він і був багато століть — тут голодні леви роздирали на шматки в’язнів, тут раби забивали один одного на смерть на потіху глядачам, тут ґвалтували жінок, захоплених у полон в далеких екзотичних краях, тут відрубували голови й кастрували. І треба ж було так статися, подумав Ленґдон, — а може, це й не випадково, — що саме Колізей послужив архітектурною моделлю для Солдатського поля в Гарварді — футбольного стадіону, де щоосені відроджуються варварські традиції... Оскаженілі фанати голосно жадають крові, доки Гарвард грає з Єлем.

Гелікоптер тримав курс на північ, і незабаром Ленґдон розгледів Римський форум — серце дохристиянського Рима. Зруйновані колони нагадували перекинуті надгробки на цвинтарі, що дивом уцілів посеред галасливого мегаполіса.

На заході широке русло річки Тібр описувало величезні дуги. Навіть із такої висоти Ленґдон бачив, що вода в річці глибока. Коричневий бурхливий потік, каламутний і пінистий від сильних дощів.

— Дивіться вперед, — сказав пілот і підняв гелікоптер вище.

І тут Ленґдон з Вітторією побачили. Неначе гора, що виринає з ранішнього туману, над містом височів грандіозний купол — собор Святого Петра.

— А оце те, — сказав Ленґдон Вітторії, — що вдалося Мікеланджело на славу.

Ленґдон ніколи не бачив собору Святого Петра з повітря. У пообідньому сонці мармуровий