Гордість і упередження і зомбі - Сет Грем-Сміт
Усі погодилися ніколи про цей інцидент не згадувати.
На в’їзді в місто до сестер приєднався Вікгем і провів їх аж до дому їхньої тітки. Вони встигли обговорити й те, як йому шкода і прикро, і як він стривожився, почувши про халепу, що спіткала прислугу містера Бінґлі. Проте Елізабет він зізнався, що в день балу сам вирішив поїхати з міста.
— Що не день, — почав він, — то дедалі більше я усвідомлював: ліпше з містером Дарсі не зустрічатися. Адже перебувати в одному приміщенні з особою, яка на цілий рік перетворила мене на каліку, було понад мої сили. І ситуація могла обернутися неприємно не лише для мене.
Елізабет високо оцінила його розважливість, що значно перевершувала її власну, і зізналася, що, якби на місці містера Вікгема опинилася вона, дуель була б неминучою. Вікгем разом зі ще одним офіцером відпровадили дівчат назад до Лонґборна. Під час прогулянки він був до неї особливо уважним. Його товариство мало потрійну вигоду: насамперед, його увагу вона сприймала як особливий комплімент, адресований особисто їй; крім того, це була чудова нагода нарешті представити його батькам; і, по-третє, якщо дорогою їм трапиться якась халепа, додатковий воїн ніколи не завадить.
Невдовзі після їхнього повернення старша міс Беннет отримала листа. Він надійшов із Незерфілду. В конверті лежав вишуканий аркуш дорогого паперу, списаний легким жіночим почерком. Стежачи за тим, як Джейн читає, Елізабет бачила, як змінюється вираз її обличчя, і помітила, як уважно сестра перечитує окремі пасажі.
— Це від Керолайн Бінґлі. І те, що тут написано, зізнаюся, щиро мене здивувало. Виявляється, все товариство вже поїхало з Незерфілду, і зараз вони на шляху до Лондона. Крім того, здається, вони не планують повертатися. Ось, послухай, що вона пише.
І Джейн уголос зачитала перше речення, в якому йшлося про те, що вони вирішили поїхати вслід за братом до Лондона і вже нині планують обідати на Ґросвенор-стріт, у помешканні містера Герста. А далі було сказано так: «Не хочу приховувати: я ні за чим не шкодуватиму в цьому небезпечному селі, в якому аж кишить зомбі, — лише за Вашим товариством, найдорожча подруго. Але сподіваймося, що коли-небудь нам випаде ще не одна нагода насолодитися премилими бесідами. Поки ж спробуймо пом’якшити біль від розлуки якнайчастішою і найщирішою перепискою. Дуже на Вас у цьому розраховую». Всі ці піднесені вислови Елізабет вислухала з байдужою недовірою. І хоч їхній несподіваний від’їзд здивував її, вона не бачила підстав засмучуватися.
— Шкода, — промовила вона, — що тобі не випала нагода побачити своїх подруг перед від’їздом. Але хіба не варто сподіватися, що це щасливе «коли-небудь», на яке так чекає міс Бінґлі, настане швидше, ніж їй здається? І ваші «премилі» дружні бесіди невдовзі відновляться, приносячи стократ більшу насолоду після того, як ви станете сестрами? Не зможуть же вони утримувати в Лондоні й містера Бінґлі.
— Керолайн чітко дає зрозуміти, що цієї зими ніхто з них не планує повертатися до Гартфордширу. Ось, послухай: «Коли мій брат покинув нас учора, йому здавалося, що справи, які треба залагодити в Лондоні, заберуть щонайбільше три-чотири дні. Але тепер немає сумніву, що це не так. Чимало наших знайомих уже приїхали до Лондона зимувати. І хоч як мені хотілося б почути, що й Ви, дорога моя подруго, будете серед них, я не наважуюся на це розраховувати. Щиро сподіваюся, що Різдво в Гартфордширі принесе Вам усі ті втіхи, які властиві цій порі року, а самі свята нічим не нагадуватимуть Різдво дворічної давності, яке принесло всім так багато прикрощів». Із цьо-го, — додала Джейн, — цілком зрозуміло, що цієї зими він не повернеться.
— З цього листа зрозуміло лише, що цього хоче міс Бінґлі, — відповіла Елізабет.
— Містер Бінґлі — сам собі господар. Може, видовище закривавленої прислуги виявилося надто сильним переживанням для його тонкої натури? Але ти ще не все почула. Я зачитаю тобі пасаж, який завдав мені особливого болю: «Містер Дарсі з нетерпінням чекає на зустріч зі своєю сестрою. І ми прагнемо цієї зустрічі аж ніяк не менше. Я справді вважаю, що мало хто дорівняється Джорджіані Дарсі як у красі та вишуканості, так і в бойовій майстерності. І нашу прихильність лише зміцнює сподівання, що коли-небудь ми зможемо назвати її сестрою. Мій брат і раніше захоплювався міс Дарсі. А тепер він зможе бачити її в якнайбільш невимушеній атмосфері. За всіх обставин, які сприяють розвиткові таких почуттів, а також за відсутності будь-яких перешкод хіба не можу я, найдорожча моя Джейн, сподіватися на подію, що принесе щастя стільком людям?»
— Дорога Ліззі, що ти про це скажеш? — спитала Джейн, дочитавши речення. — Хіба ж можуть після цього залишатися бодай якісь сумніви? Хіба ж ці слова не свідчать, що Керолайн не сподівається й не бажає бачити мене своєю сестрою і що вона не має жодних сумнівів у байдужості до мене брата? А тому, підозрюючи про мої почуття, вона прагне якнайделікатніше застерегти мене? Хіба ж можна зрозуміти цей лист інакше?
— Так, можна. І я сприйняла його геть по-іншому. Хочеш дізнатися, як?
— О, так, буду рада.
— Скажу все максимально стисло. Міс Бінґлі бачить, що її брат закохався в тебе, і хоче, щоб він одружився з міс Дарсі. Як на мене, вона прагне забрати його якнайдалі. І тепер за твою честь треба мститися: міс Бінґлі заслуговує смерті.
Джейн похитала головою.
— Ліззі, це вже занадто.
— Джейн, кожен, хто бачив вас разом, не матиме сумнівів у його почуттях. І міс Бінґлі тим паче. Нехай вона не воїн, але проникливості їй таки не бракує. Люба сестричко, я запевняю тебе: цю прикрість найлегше вирішити, одним вправним рухом перерізавши їй горлянку.
— Якби ми думали однаково, — відповіла Джейн, — то повернути мою честь можна було б лише коштом довічної розлуки з містером Бінґлі. І який у цьому сенс? Керолайн не здатна зумисне когось обдурити. І я можу
