Scrum - Джефф Сазерленд
Цей принцип можна застосувати до всіх видів роботи. Візьмімо щось дуже просте, що є ледь не в кожного одруженого дорослого чоловіка на планеті: перелік хатніх справ, складений дружиною. Будь-якого конкретно взятого тижня мій перелік зазвичай нараховує від десяти до двадцяти справ, про які я маю подбати. Вони варіюють від перефарбування ванної кімнати до поповнення запасів собачої їжі, від сплати рахунків до згрібання опалого листя. Усе це частина повсякденного життя, типова для повноправних членів суспільства. Існує багато різних підходів до виконання цього переліку. Але найбільшою помилкою, яку ви тільки можете зробити, є намагання взятися за п’ять речей одночасно. Це багатозадачність, і ви навряд чи впораєтесь із ними всіма, що залишить вас із незавершеною роботою.
Уявіть (чи згадайте, якщо вам уже колись так не пощастило), що у вас є п’ять завдань, виконаних частково. Ви пофарбували одну стіну ванної кімнати, собача їжа лишилась у багажнику, рахунки заповнені, але не сплачені, а листя зібране в купи, але не зсипане в мішки для сміття. Ви витратили зусилля, та не зробили нічого цінного. Цінність настає, коли ганчір’я та бляшанки з-під фарби прибрано з ванної, собака нагодований, комунальники отримали свої гроші, а двір чистий. Зробити половину чогось – це, по суті, не зробити нічого.
Як я вже казав, у Scrum існує робочий ритм. У кожному циклі, або спринті, команда намагається виконати ряд завдань. Але переведення завдання в розділ «Виконано» передбачає наявність завершеного, готового до випуску продукту, що його може використати клієнт. Якщо наприкінці спринту щось виконане наполовину, то результат є гіршим, ніж якби ви не починали взагалі. Ви витратили ресурси, зусилля та час, але не отримали нічого, готового до випуску. Ви маєте наполовину зібрану автівку. Краще було б створити щось менше, але таке, яке дійсно працює.
Іншим способом поглянути на незавершену роботу чи запаси є просто інвентаризація майна. Візьмімо, наприклад, машини. Десятки непроданих автомобілів на стоянці – проблема для автовиробника. Але відсутність готових до продажу автівок – це також проблема. Тому всі автовиробники й автодилери діють за ретельно збалансованою схемою. Вони виробляють якраз достатньо транспортних засобів для поповнення запасів, але не так багато, щоби вкладати величезні суми в речі, які не продаються.
Дозвольте навести на підтвердження цього деякі цифри. У грудні 2012 року компанія General Motors почала звільняти працівників одного зі своїх автозаводів в Америці. Чому? Компанія виробила забагато машин. На кінець листопада вони мали 245 853 повнорозмірні пікапи на стоянках по всій країні. Це відповідало 139 дням перевиробництва. Приблизна вартість цих непроданих автівок складала близько 7,5 мільярдів доларів. Мільярдів, не мільйонів! Усі ці гроші – у цьому випадку у формі пікапів, але все одно гроші – займали місце на стоянках, а не в банку. Тому компанія мусила почати закривати заводи та звільняти людей з роботи перед самісіньким Різдвом.
До скількох днів запасів має прагнути автокомпанія? Стандартом для цієї галузі є приблизно шістдесят днів – менш ніж половина від того, що мала General Motors. Подумайте про це. Коли ви купуєте в крамниці собачу їжу, ви ж не берете її на півроку наперед. Вона займає місце в гаражі і може коштувати стільки, що не вистачить на сплату комуналки цього місяця.
Тут ви можете подумати: «Стоп, вони ж виробили машини – виконали завдання, чи не так? Вони не кинули роботу на півдорозі. То в чому ж проблема?» А в тому, що забагато запасів – це майже те саме, що й незавершена робота. Якщо вкладати величезні суми в речі, що не приносять прибутку, ви не матимете ресурсів для інших завдань на кшталт розширення ринку, збільшення продажів чи розробки нових ідей. Певні запаси вам потрібні, але їх слід звести до мінімуму.
Невиконані завдання та незадіяні продукти є двома сторонами однієї проблеми: витрати зусиль без жодного позитивного результату. Не робіть так.
Робіть усе правильно з першого разу
У своїй класичній книжці «Машина, що змінила світ» доктор Джеймс Вумек, засновник Інституту ощадливого виробництва в МТІ та автор купи різних книжок на цю тему, розповідає чудову історію про небезпеки «переробки». Разом зі своєю командою Джим витратив роки на подорожі світом та спостереження за найбільшими виробничими зусиллями, що їх будь-коли докладали люди: виготовленням машин. Він хотів визначити, чому деякі компанії робили машини швидше і з меншою кількістю дефектів, ніж інші. Сьогодні всі розумні виробники використовують те, що Джим вирішив назвати ощадливим виробництвом, але колись ситуація була інакшою.
Одна з найбільших відмінностей між виробниками виявлялась на ринку автомобілів класу люкс. У Японії такі компанії, як Toyota, Honda та Nissan, у середньому витрачали на виготовлення розкішного авто 16,8 години. До заводського цеху надходили потрібні деталі, і приблизно через 17 годин з’являвся «Лексус». Причому на сотню автомобілів вони мали лише 34 дефекти. Непогано.
У Європі ж підходили до справи інакше. Такі компанії, як Mercedes-Benz, Audi та BMW, витрачали на одне авто 57 годин і мали 78,7 дефекту на кожну сотню готових машин.
Чому європейцям було потрібно так багато часу? І чому було так багато дефектів? Ніхто ж не скаже, що BMW відома виготовленням мотлоху. Ось чому: на заводі Toyota, коли на конвеєрі з’являється якась проблема, кожен робітник має можливість зупинити всю лінію. Коли це стається, всі робітники збираються там, де виявлено брак, – не покричати на того, хто зупинив роботу, а виправити проблему, якою б вона не була. Вони не хочуть, щоб хоч одна машина вийшла із заводу з дефектами, які доведеться виправляти потім. Вони виправляють проблему раз і назавжди. Якщо цього не робити, той самий дефект може з’явитися в сотнях автомобілів.
У європейських виробників розкішних машин був інший підхід до роботи. У кінці виробничого конвеєра стояли десятки людей у білих лабораторних халатах, готові виправити всі проблеми. Вони стежили за тим, щоб дверцята автівки клацали з фірмовим звуком BMW, а двигун гудів у правильній тональності. Вони перевіряли точність допасування всіх частин і вважали себе не промисловцями, а ремісниками, майстрами виготовлення гарних речей. Загалом це чудово, коли ви виготовляєте кілька