Картковий будинок - Майкл Доббс

Головний організатор у подиві вигнув брову.

— Містере Уркгарт, будь ласка, не майте мене за претензійного,— наполіг індієць.— Мої родинні зв’язки з британськими інституціями сягають корінням майже на двісті п’ятдесят років, до днів славетної Ост-Індської компанії й лорда Клайва, якого консультували мої пращури і кому вони позичили значні кошти. Як тоді, так і тепер моя родина займає престижні позиції у юридичній і адміністративній гілках індійського уряду.

Без жодних сумнівів, це була гордість, та ще слова бриніли, вимовлені Джабвалиним дзвінким голосом, а його очі вже журливо опустилися.

— Так, з часів незалежності, містере Уркгарт, той колись славний субконтинент повільно скотився до нової темної доби. Сучасна династія Ганді проявила себе як набагато корумпованіша, ніж будь-яка інша з тих, кому служила моя родина в колоніальні часи. Я належу до парсі, культурної меншини, яка не знайшла комфорту за нового раджі. Саме тому я й переїхав до Великої Британії. Мій любий містере Уркгарт, будь ласка, повірте мені, коли я кажу вам, що почуваюся більше частиною цієї країни та її культури, аніж сучасної Індії. Щодня я прокидаюся вдячний, що можу називати себе громадянином Британії й давати своїм дітям освіту в британських університетах.

— Це... так зворушливо,— відповів Уркгарт, який ніколи не був особливо прихильним до іноземців, що отримували місця в британських університетах, і вже висловлював це на кількох публічних заходах.

Він поквапив свого гостя до кімнат переговорів під головною залою, їхні черевики зацокали по стертому плитняку, а сонце кидало косе проміння крізь давні вікна, опускаючись на підлогу світляними щаблями.

— А чим конкретно ви займаєтеся, містере Джабвала? — запитав Уркгарт нерішуче, боячись, щоб його інтерес не надихнув ще один монолог.

— Я, сер, торговець, неосвічена людина, не такий, як мої сини. Я полишив будь-яку надію на це ще під час безладу індійської незалежності. Саме тому мені й довелося торувати собі шлях не розумом, а старанністю й важкою працею. Я радий заявити, що досяг успіху.

— В якій саме галузі?

— У мене є кілька бізнес-інтересів, містере Уркгарт. Нерухомість. Оптова торгівля. Маленьке місцеве фінансування. Та я не вузьколобий капіталіст. Я цілком усвідомлюю свій обов’язок перед спільнотою. Саме про це я й хотів поговорити з вами.

Вони дійшли до кімнати переговорів, і, на запрошення Уркгарта, Джабвала всівся в одне з зелених крісел, його пальці задоволено забігали по різьблених золотих ґратках, що оздоблювали пряму шкіряну спинку.

— Тож, містере Джабвала, чим я можу вам допомогти? — почав Уркгарт.

— Ні ж бо, мій любий містере Уркгарт, це я хочу допомогти вам.

Збентежена зморшка засіла на Уркгартовому чолі.

— Містере Уркгарт, я не народився у цій країні. Це значить, що мені вимушено доводиться працювати особливо старанно, щоб здобути повагу в суспільстві. Тож я докладаю зусиль. Місцевий Ротарі-клуб, всілякі доброчинні організації... І, як вам відомо, я найпалкіший прихильник прем’єр-міністра.

— Боюся, цього дня ви не побачили його в усій красі.

— Тому я гадаю, що він більш ніж будь-коли потребує друзів і прихильників,— заявив Джабвала, поплескавши долонею по кейсу, який лежав на столі перед ним.

Зморшки на Уркгартовому чолі поглибилися — він намагався вловити значення і напрямок слів свого гостя.

— Містере Уркгарт. Ви знаєте, що я відчуваю неймовірне захоплення вами.

— Та-а-ак,— обачно проказав Уркгарт.

— Мені пощастило скромно допомогти вам під час виборів, і я був би радий зробити це ще раз. Задля вас, містере Уркгарт. І нашого прем’єр-міністра!

— Ви бажаєте... зробити... внесок?

Голова знову захиталася з боку в бік. Уркгарта це дезорієнтувало.

— Передвиборчі кампанії, мабуть, дуже затратні, мій любий містере Уркгарт. Тож чи мені буде дозволено зробити маленький внесок? Щоб поповнити скарбницю?

Коли доходило до внесків із закордонних джерел, Уркгарт почувався страшенно некомфортно. Раз по раз такі справи заводили політиків у халепу, а іноді навіть і у в’язницю.

— Що ж, я впевнений, що... Як ви кажете, такі речі є затратними... Гадаю ми могли б...— (Та заради бога, Уркгарте, зберися!) — Містере Джабвала, можна запитати, скільки ви плануєте дати?

У відповідь Джабвала покрутив кодовий замок на своєму кейсі й відкинув дві латунні защіпки. Кришка пружно відчинилася, й він розвернув кейс до Уркгарта.

— П’ятдесят тисяч фунтів були б допустимим жестом підтримки?

Уркгарт опирався дикій спокусі взяти одну з пачок банкнот і почати перераховувати. Він помітив, що всі пачки складаються з уживаних двадцятифунтових купюр і скріплені гумкою, а не банківськими стрічками. Він майже не мав сумнівів, що ці гроші не пройшли через офіційні рахунки.

— Це... надзвичайно щедро, містере Джабвала. Так, справді, як я й кажу, неймовірно щедро. Але... це трошки незвично, щоб такий великий внесок для партії надходив... готівкою.

— Мій любий містере Уркгарт, ви маєте розуміти, що під час громадянської війни в Індії мої родичі втратили все. Нашу домівку і бізнес було зруйновано, ми ледве втекли, рятуючи життя. Натовп спалив місцевий банк дотла, з усіма його вкладами й записами. Головний офіс банку, звісно ж, перепросив, та без записів вони могли повернути моєму батькові хіба що свої співчуття, а не кошти, які він уклав у них. З мого боку це може звучати дещо старомодно, я знаю, та все-таки я довіряю готівці, а не касам.

Бізнесменові зуби переконано заблискотіли. Уркгарт був певен, що це халепа. Він глибоко вдихнув.

— Можна прямо, містере Джабвала?

— Ну звісно.

— Часто трапляється, що первинні донори вірять у те, ніби партія може зробити щось для них, коли ж у дійсності наші можливості дуже обмежені...

Джабвала згідно кивнув, незважаючи на те, що голова його гойдалася з боку в бік.

— Нічого я не хочу так, як бути надійним прибічником прем’єр-міністра. І вашим, містере Уркгарт. Як місцевий член парламенту, ви зрозумієте, що мої бізнес-інтереси часом призводять до якнайдружніших контактів з місцевою владою у таких справах, як дозвіл на будівництво чи тендери на контракти. Колись, можливо, я попрошу вашої поради, та можу запевнити, я не чекаю послуг. Мені нічого не потрібно взамін. Абсолютно нічого, ні-ні! Окрім хіба що попросити, щоб ми з дружиною мали честь колись зустрітися з прем’єр-міністром, особливо якщо він якось буде на окрузі. Чи це прийнятно? Для моєї дружини це багато чого значило б.

П’ятсот фунтів за чашку чаю, п’ятдесят штук за фотографію. Цей чолов’яга пропонував вигідну угоду.

— Я переконаний, що це можна