Бронзовий чорт - Ростислав Феодосійович Самбук

– Безвідмовна штука, – пояснив так, наче Іполитов уперше в житті бачив пістолет, – давайте випробуємо.

Мішені з'являлися й зникали з різними інтервалами і в різних місцях, Іполитов бив по них із задоволенням, уявляючи, що стріляє саме по переодягнених молодиках, котрі так принизили його, – поміняв обійму й знову стріляв, а Краусс і майор уважно стежили за ним.

– Досить, – нарешті зупинив його штурмбанфюрер, – Досить, бо патрони потрібні рейхові на фронті… – Задоволений жартом, зареготав перший, весело й голосно, проте одразу обірвав сміх і поцікавився в майора: – Ну, як?

– Дев'ять з десяти, – пояснив той. – Мусить бути десять з' десяти.

– Хочете зробити з мене снайпера? – Іполитов завжди пишався своїм мистецтвом стріляти й вважав, що дев'ять з десяти вибитих мішеней дуже пристойний результат.

Штурмбанфіорер помітив його невдоволення.

– Гансе, – попросив майора, – покажіть йому, як стріляють офіцери рейху.

Майор витягнув свій вальтер, подумав трохи, поклав назад до кобури й взяв пістолет Іполитова. Тепер мішені зникали вдвічі швидше – однак майор вибив усі десять. Відстрілявшись, повернув вальтер Іполитову.

– Я сам вибрав для вас зброю, – пояснив, – бережіть її, тут усе вивірене.

Іполитов не втримався від запитального погляду на Краусса, той кивнув ствердно, й Іполитов заховав вальтер до кишені не без задоволення – тепер знав, що йому довіряють цілком і, може, навіть прийняли до своєї компанії. Це одразу сповнило його пихою, а пістолет приємно обтяжував кишеню, надавав упевненості – Іполитов нараз зупинив Краусса, який уже рушив до дверей, і мовив твердо, наче наказав:

– Давайте ще… І швидше.

Побачив вдоволену посмішку на майоровому обличчі – тепер пістолет його працював, здається, як автомат, Іполитов стріляв розлютовано й несамовито, та рука не тремтіла – вважав, що всі кулі лягають у ціль.

Але майор знову констатував майже байдуже;.

– Дев'ять з десяти.

Іполитов засунув нову обойму до пістолета, але Краусс заспокійливо взяв його за лікоть.

– Нормально, – похвалив, – на сьогодні досить, Гане займеться шліфуванням вашої майстерності, – Штурмбанфюрер попрямував до дверей, не озираючись, – все ж він був тут начальством і приймав рішення самостійно. Іполитов зрозумів це, і відчуття зверхності раптом полишило його. Але ж, зрештою, все логічно, все йде, як і належить, він і справді поки що учень, а от коли повернеться звідти…

Нараз подумав: якщо повернеться, але тут же відкинув цю думку, як негідну справжнього мужчини – хіба не може зробити все, що захоче, людина, котра щойно вибила дев'ять з десяти мішеней?

І він попрямував за офіцерами, високо звівши голову й торкаючись пістолета в кишені.

Тепер вони зайшли до зали, схожої на тир, тільки в кінці її стояли не мішені, а досить велика сталева плита з дірками, певно, від снарядів.

Іполитов здивовано роззириувся, однак гармати не було, та яка взагалі може бути гармата в приміщенні, це тобі не полігон, а підземний тир.

Майор підвів їх до столу, на якому лежала чудернацька металева труба з ременями, дротами та кнопковим вмикачем. Він узяв трубу мало не урочисто, як беруть дуже коштовну річ, поштиво і обережно, підважив на долоні й доповів тоном доповідача, який зробив дуже важливий винахід і пишається ним:

– Нова зброя, панове, називається вона «панцеркнакке». Труба діаметром шістдесят міліметрів шкіряними пристяжками кріпиться до правої руки. Бачили плиту, – кивнув у кінець тиру, – так от, панове, снаряд, пущений з «панцеркнакке», пропалює мало не п'ятдесятиміліметрову броню, як розпечений дріт шматок масла. Стріляють з «панцеркнакке» реактивними снарядами кумулятивної дії. Снаряд має досить велику відстань польоту. Постріл безшумний. Уявляєте, панове, безшумний постріл з рукава пальта снарядом такої великої сили!

Іполитов вискалився від несподіванки та здивування, поштиво підійшов до столу, помацав нічим непримітну трубу, схожі на пляшки снаряди.

– Оберштурмбанфюрер Грефе казав мені про цю зброю, – мовив. – Це для мене?

– Рейх надає вам найкращу зброю, – відповів майор патетично.

Іполитову захотілося виструнчитися, вигукнути «хайль», але утримався і рішуче взяв «панцеркнакке».

– Можна спробувати? – запитав.

Майор перезирйувся із Крауссом. Видно, нетерплячка Іполитова сподобалася їм, бо відповів не роздумуючи:

– Прошу.

Іполитов дивився, як спритно прилаштовує довгоносий майор до його правиці «панцеркнакке», й думав, що це справді диявольська зброя.

Нарешті майор прилаштував трубу до руки, акуратно заклав снаряд і вивів умикач до лівої кишені піджака Іполитова. Той відійшов до стіни, повільно підвів правицю, наче хотів вигукнути нацистське вітання, прицілився і натиснув на кнопку.

Одразу правицю рвонуло, наче знову на нього хтось кинувся зненацька. Проте Іполитов не зважив на це, бо в кінці зали почувся вибух, в обличчя вдарила гаряча повітряна хвиля – майор з Крауссом рушили до броньованої плити, а він усе ще стояв незворушно, бо й так бачив нову дірку в броні – дірку, щойно пробиту ним, Іполитовим, із зброї, котрої ще не бачив світ.

Потім його вітали й майор навіть потиснув руку, а перед очима в Іполитова все стояла димуюча дірка в броні, й ніздрі жадібно вдихали запах пороху й розпеченої сталі.

Коли поверталися до міста, Іполитов уже не милувався навколишніми пейзажами. Сутеніло, а вони сьогодні ще не обідали, Іполитов відчув, що смертельно голодний, поскаржився штурмбанфюреру, н той пояснив – слід потерпіти щонайбільше півгодини: вони їдуть на квартиру, де все готове й дівчата чекають на них.

«Опель-адмірал» зупинився біля сірого чотириповерхового будинку на берлінській околиці, Іполитов трохи подивувався, бо мешкали вони з Крауссом у фешенебельному особняку й ресторани відвідували першокласні, а тут стіни облуплені й почорнілі від чаду – звичайний житловий будинок, де мешкають малозабезпечені службовці, дрібні крамарі, робітники.

На сходах пахло не дуже приємно, Іполитов зовсім уже розчарувався і хотів навіть висловити Крауссу своє невдоволення, але утримався і, виявилося, вчинив правильно, бо квартира на четвертому поверсі, куди вони нарешті дісталися, була великою і досить гарно умебльованою, навіть у передпокої лежав килим, бра на стінах висвітлювали дзеркала і якісь вази з квітами на низькому столику. Головне ж: у квартирі солодко пахло добре підсмаженим м'ясом, у передпокої стояла висока, грудаста, з розкішними стегнами дівчина, зовсім у стилі Краусса, а з кімнати визирала ще одна дівчина з кучмою білявого і, як одразу помітив Іполитов, нефарбованого волосся, вродлива й швидкоока, з прямим носиком і родимкою на правій щоці. В тонкому светрі, який обтягував її так, що, як не дивно, виглядала спокусливішою за першу дівчину в низько декольтованій