Кропива - Валентин Олександрович Кудрицький

у кожного – буде своя квартира, власний автомобіль, дача, а ще через два-п’ять роки ми вже будемо жити при комунізмі. Сала і м’яса в країні буде вдосталь, речами ширпотребу будуть завалені всі магазини і т.д. і т.д.

Одним словом, студент слухав, слухав все, що говорив Микита і звертається до нього:

– Дорогий, Микита Сергійович, ми ж з вами домовились, щоб підчас обіду анекдоти не складать.

ЗЛОПАМ’ЯТНИЙ

То якось дідусь із бабусею обідають, а потім дідусь як лусне бабу ложкою по лобі, а бабуся до нього:

– Ти що, старий дурню, зовсім з глузду з’їхав? За що це ти мене так огрів?

– Та як згадаю, що тебе колись взяв не дівчиною, то й зараз зло бере.

м. Київ. 1959 р.

ЗАЛИШИВСЯ Б АБАЖУР

Одна подружка хвалиться іншій:

– Ти знаєш, Люсінька, я рішила викинути всі ті речі, на яких і в яких я будь-коли зраджувала своєму чоловікові.

– Е, Машенька, яка ти щаслива, а я – якби почала викидати всі ті речі, в яких і на яких я зраджувала своєму чоловікові,– відповіла друга,– то залишився б лише – абажур.

ДЯКУЮ І ЗА ТЕ

Якось їде Петро до родичів у сусіднє село на храм на підводі, аж доганяє в лісі свою кохану, яка йшла пішки.

– Сідай, Маринко, підвезу!– гукнув хлопець. Та сіла. Їдуть вони лісом, перемовляються. Дівчина думала, що хлопець запропонує їй в лісі зупинитися, але всі її сподівання були марними.

Отож, коли приїхали на місце призначення, дівчина співчутливо подивилась на свого хлопця, зіскочила з воза, подякувала хлопцю і побігла геть.

– Та нема за що,– відповів Петро.

– Дякую і за те!..– вигукнула невдоволена дівчина.

ТИМ, ХТО ЗАПІЗНИВСЯ

Тим, хто запізнився на лекцію, прошу зайняти достойні місця в кутку аудиторії, щоб вся група і вся країна знала і бачила своїх героїв,– говорив завжди викладач педагогіки в м. Харкові на інженерно-педагогічних курсах.

21.7.1982 р.

ПРО ПРИЄМНЕ МИНУЛЕ

Якось іде бабуся із внучкою лісом, а потім бабуся як зарегоче та зарегоче. Внучка до бабусі:

– Бабусю, чи з тобою бува не сталось чогось? Чому це ти так регочеш?

– Згадала, як мене колись в молодості згвалтували.

– І щож тут смішного, бабусю?

– О, знала б ти, внучко, як приємно пригадувати минуле?

27.10.1961 р.

І ДО КОГО Я ЛИШЕ ХОДИВ?

Один молодий хлопець до своєї дівчини приходив завжди напідпитку. Ото якось вона його просить:

– Слухай, мій любий, ти хоч би раз прийшов до мене у тверезому виді.

– Добре! – пообіцяв їй хлопець.

І на наступний день він, дійсно, прийшов до неї тверезим.

Та коли подивився на свою кохану, то підняв руки до неба, перехрестився і промовив: – О, Господи Боже, і до кого я лише ходив?

24.5.1960 р.

КИТАЙЦІ ТА ВІРМЕНИ

Одного разу китайці на кордоні з Радянським Союзом /була колись така імперія/ поставали раком... і стоять.

– Що робити? – запитали у вірменського радіо.

– Почекайте, будь-ласка, ми виїзджаємо всім містом.

ЧОЛОВІК ПРИНІС ЗАРПЛАТУ

Чоловік приніс зарплату, став навпроти люстри і звернувсь до дружини:

– Ото бачиш, що в люстрі – ото твої гроші, а оці що в моїх руках, це – мої.

– Добре,– не розгубилась дружина,– стала біля люстри, підняла спідничку і говорить: ото бачиш,– та що в люстрі, то – твоя квіточка, а ця, що з цієї сторонни – моя. Так що гут бай, дядя.

ХОЧЕ ПО ВЕЛИКОМУ

Перед тим, як в школу мав приїхати інспектор з РАЙОНО, вчителька інструктує своїх учнів:

– Учні, якщо з вас хто захоче по маленькому, то піднімайте мізинець, а якщо по великому – то великого пальця.

На другий день в школу, дійсно, приїхав інспектор. Зайшов у перший клас, сів на задній парті і слухає як вчителька проводить урок. Тут вчителька і запитує:

– Учні, хто з вас скаже, скільки буде, якщо від п’яти відняти три.А в цей час інспектор підпер свій підборідок і виставив малий палець. Вовочка підняв руку.

– Говори,– сказала вчителька – А наш інспектор хоче по маленькому.

ПИЖИКОВА ШАПКА

Перед смертю англічанин запитує в своєї дружини:

– Кеті, ти хоч перед смертю признайся, скільки разів ти мені зрадила?

– А ти пам’ятаєш, як я колись говорила, що машину, на якій ти їздив, мені подарував мій тато, то насправді її мені подарував мій коханець.

Коли помирав француз, він теж запитав у своєї Лаури, чи та зраджувала, на що француженка відповіла:

– Прости мене, любий. Було декілька разів, було. Але, якби я не мала коханнця, то хто б мені подарував оту норкову шубу, яка тобі дуже подобалась?

І, нарешті, дійшла черга до росіянина:

– Признайся мені, жіночко, хоч перед смертю, ти мені зраджувала чи ні?

– Любий мій! Чи є така жінка в світі, яка б не зраджувала своєму чоловікові? І я не – виняток. Я ж не біла ворона. Що гріх таїти, було декілька разів і в мене, але про це аж самій якось соромно згадувати. Пам’ятаєш,