Українська література » » Кривава осінь в місті Лева - Олександр Шевченко

Кривава осінь в місті Лева - Олександр Шевченко

---
Читаємо онлайн Кривава осінь в місті Лева - Олександр Шевченко
і притьмом кинуся робити аборт. Вважає, що жінкам, які це роблять, місце в пеклі та що добре було б, якби хтось їх доправив туди експресом. У контексті цієї теми цілком можна говорити про жіночу безсердечність — навіть не будучи вбивцею.

— Аборти, — замислено повторив Сокіл. — Знаєш, а це цікава версія — ганьба мені, я про це якось і не подумав. Тобто щоб вона підтвердилася, мусимо довести, що всі три жертви в минулому позбулися своїх дітей... а якщо це дійсно так, то цілком ймовірно, що за це їм серця й повирізали. Бо вбивця гадає — ні, переконує нас, — що жінкам, які зробили подібне, цей орган наче й ні до чого.

— Щось таке, — кивнула Ніна. — А очі... можливо, мається на увазі духовна сліпота.

— Угу. Слухай, ти просто молодчина!

— Я ж тобі відразу казала.

— Та я й не сумнівався — лише трішки поопирався для годиться. Отже, якщо підтвердиться факт перерваної вагітності в усіх трьох, то матимемо практично гарантовану зачіпку. Що ж, це вже крок уперед. Треба опитати рідних. Значить так — напевно, кревними Сніжани Доброхот та Мирослави Стецюк щільно займеться наш Боря — якщо нарешті зволить відірвати свою задницю від теплого дивана і завітати-таки до офісу. А я займуся особисто Ратушним. Гадаю, так буде краще.

Безневинно обхаяний Лупибатько, що намалювався в агенції навіть раніше офіційного початку робочого дня, на суворе рикання шефа щодо буцімто запізнення відповів коротко і з гідністю:

— Я не запізнився. Це декому не спиться.

Вислухавши ж нову версію у викладенні Сокола, Борис помітно пожвавішав.

— О, то це вже прогрес! Маємо бодай з чого почати.

— Перше, що ти мусиш зробити, — напучував Олег помічника, — це опитати родичів. Зазвичай про таке батькові не кажуть, але мати чи сестра цілком можуть бути в курсі справи. Почни з батьків Сніжани Доброхот, тільки делікатно так... мати там нині на своїх двох не стоїть, таку бідосю має, але опитати доведеться насамперед її. Через «не можу» і «не хочу», але тонко і чемно, як ти вмієш. Потім знайди сестру Мирослави Стецюк — більше нікого з рідних у неї, власне, й не було. Якщо виявиться, що жертви робили аборти, будемо копати далі — де, коли і чому.

— А якщо всі опитувані дружно заволають: «Ні, цього ніколи не було, як ви могли таке вигадати!», треба знайти медичні картки покійних жіночок, — підхопив тямущий Боря. — Власне, хоч так хоч інак, а я маю конче знайти ті документи.

— Тямиш. Про будь-який результат доповідаєш негайно, телефоном і особисто мені.

— Ну, тоді я рву кігті. — На порозі Лупибатько озирнувся і, поправляючи комірець на своїй джинсовій куртці, серйозно мовив: — Хороша ідея, босе.

— Ніні дякуй, — зауважив Сокіл. — Це її осяяло... зранку-раненько.

— Хороша ідея, Ніно, — повторив Борис, зовсім, здавалося б, не здивований, і вийшов.

Ніна з докором глянула на шефа.

— Ти для чого Борі сказав, чия версія? Буде думати, що я лізу не в свою справу.

— Не буде. Ти — бухгалтер. Математик практично. У тебе робота така. І я не можу, та й не хочу, сидячи з тобою в одній кімнаті, щось від тебе приховувати. Навіть Рада в курсі всіх справ, хоча й поверхово. А коли ти маєш слушні гадки не лише щодо балансу, чому б я не дослухався?

— Ти просто мрія, а не роботодавець, — ствердила Ніна. — І якщо хтось скаже інше, ігноруй.

— Домовилися, — всміхнувся він, але раптом чомусь спохмурнів — неначе ніч йому на чоло насунулась. — Слухай, — мовив він по хвилині видимих коливань, — мені тут гайнула одна думка... малоприємна. Ти, звісно, вибач, але я мушу це вимовити. Ти кажеш, що твоя мати фанатичка, схильна до агресії. Якщо взяти до уваги те, що саме її поведінка наштовхнула тебе на гіпотезу щодо абортів... я нічого не стверджую, звісно, але якщо...

— ...вбивця — то вона? — закінчила за нього Ніна. — Не вибачайся. Я теж думала про це.

— І?

— Ну, по-перше, мене мати ненавидить більше від усіх жінок світу, разом узятих, по-друге, гонорова й агресивна вона лише вдома, де її ніхто не бачить, крім розп’яття та мене. Ну й по-третє — хоч це найголовніше, — не скажу про два попередні, але на час останнього вбивства у неї точно є алібі. Я — її алібі. Ми були разом увесь той вечір і ніч, коли загинула Сніжана Доброхот. Я і бачила матір, і чула, бодай би оглухнути. Ні, Олеже. Повір мені. Вона — божевільна, так, але на таке їй би фантазії забракло, та й сили теж.

— Що ж, тоді добре. Вибач, що заговорив про це.

— Я ж кажу — нема потреби в перепрошеннях. Ти просто робиш те, що мусиш. Ти об’єктивний, і за це гідний нагороди, — Ніна виразно глянула на кавоварку. — Ще кави, шефе?

* * *

Ратушного, після попереднього дзвінка, Сокіл застав в одному з його автосалонів. Пана Петра він побачив здалеку — той метушився за скляною вітриною, немов старанний практикант, і, гаряче жестикулюючи, доводив щось групі з трьох, убраних на позір в однаковісінькі костюми, юнаків. Ті слухали його, киваючи, без жодних ознак розуміння на кам’яних лицях — це Олег зауважив, підійшовши ближче. Ще якусь хвильку роздивлявся Ратушного, що у своєму чорному пальті чомусь скидався на середньовічного воїна, а потім рушив до входу, двері на фотоелементах безшумно відчинилися, і Сокіл опинився у просторому, з високими стелями приміщенні, де на подіумах сяяли різнобарвними глянсовими боками кілька автівок. Пан Петро відразу помітив детектива, усміхнувся — радше з ввічливості, аніж від великої радості — і поспішив назустріч гостю. Вони обмінялися рукостисканнями, і Ратушний ледь помітно повів очима, відпускаючи своїх слухачів.

Відгуки про книгу Кривава осінь в місті Лева - Олександр Шевченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: