(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

Ранок настав раптово. Я прокинувся з пекельним головним болем від сильного шуму. Зі стогоном відкинувся назад на подушку і, заплющивши очі, згадав, що сталося вчора.

Моя ейфорія від розмови з Костею. Впевненість у тому, що Катя буде моєю. Поцілунок. Визнання того, що подобаюсь. І раптова відмова. Що з цією дівчиною не так?

У мене ніколи не було проблем із протилежною статтю. Дівчата зазвичай самі мені в очі заглядали та в ліжко стрибали. А тут відмова. Я навіть здивувався, відпустив її, дозволив шмигнути в кімнату.

Так, жіноча логіка не піддається пояснення.

Знову щось гримнуло. Моя голова озвалася спалахом болю. Трясця! Я ж практично не пив учора!

Буквально впавши з ліжка, я таки вирішив піти подивитися, що там відбувається. Щойно вийшовши в коридор, я почув дзвінкий сміх і розслабився. Принаймні, не злодії, бо на героя я сьогодні не дуже схожий.

— Доброго ранку, Ромо! — буквально прокричала Аліса, як я увійшов на кухню. — Як спалося на новому місці? Наснилася наречена?

— Доброго ранку, — підтримала її Катя, посміхаючись і простягаючи мені чашку міцної кави. Все-таки дивовижна дівчина.

Я проковтнув, намагаючись відповісти дівчатам. Але всі мої думки знову втекли не туди, куди треба. Катя була одягнена в коричневі лосини та топ, який відкривав смужку живота. Чорт! Це навіть гірше, ніж вчорашня коротка домашня сукня. Дівчина виглядала бадьорою і задоволеною життям. Невже вже встигла зайнятися спортом?

— Привіт, — таки зміг прохрипіти я. — Наснилася наречена, тільки якоюсь незмовною була, — закинув я камінчик у Катін город, жадібно спостерігаючи за її реакцією.

Вона трохи почервоніла, але її губи розтягнулися в посмішці.

— Невже ти не зміг підкорити дівчину навіть уві сні? — хитро сказала вона, підморгуючи мені.

— Так навіть цікавіше, люблю полювати, — підморгнув я у відповідь, із задоволенням спостерігаючи, як Катини щічки ще сильніше заливає рум'янець. У неї почервоніли навіть маленькі вушка. Дивовижно.

Аліса дивилася то на мене, то на Катю. Вона явно не розуміла про що ми говоримо, але читала наші погляди один на одного. Здається, Катю незабаром чекає допит із пристрастю.

— Що ти будеш на сніданок? — запитала Катя, мабуть, теж помічаючи погляди Аліси. Шкода. Мені хотілося продовжити її бентежити. — Тости? Яєчню? Вівсянку?

— Що завгодно, — промимрив я, опускаючись за накритий стіл. Коли ж Катя прокинулася? Якщо вже й спортом позаймалася та сніданок приготувала?

Дівчина кивнула, ставлячи переді мною тарілку з яєчнею та беконом і простягаючи вилку.

— Добрий ранок! — на кухню вбігли Костя з Андрієм, теж у спортивній формі. Вони що теж займаються спортом вранці? Почуваюся невпевнено, хоча ходжу на тренування регулярно і мені явно є чим пишатися. Даються взнаки багаторічні заняття дзюдо.

— Ооооо, — простягає Андрій, заглядаючи Каті через плече, — сніданок!

— Спершу в душ, — засміялася Катя. — Усе на плиті, самі розберетеся. А ми з Алісою пішли на йогу.

— Смачного, хлопчики, — заспівала Аліса. — Не нудьгуйте!

Якось раптово кухня спорожніла і я залишився віч-на-віч за своїм сніданком. Дивовижна сім'я все ж таки, вони так добре розуміють один одного. Ось тільки де їхні батьки? Потрібно з'ясувати.

А ще я розумів, що мені поки що припиняти користуватися гостинністю Каті та Кості та настав час додому. Але з цього будинку не хотілося йти.

Телефонний дзвінок вирвав мене з моїх думок.

— Ну, привіт, герой-коханець, — не зміг я втриматися від шпильки у бік Дімки.

— А ти звідки знаєш?

— Тобто ти навіть не заперечуєш? — засміявся я.

Дімка вилаявся.

— Невже Аліса розповіла?

— Ні, я просто заїхав до Кості, щоб завести техніку, а Аліса прийшла до Каті. І дуже активно на тебе скаржилася.

— У сенсі скаржилася? Це вона від мене втекла! Я навіть сказати нічого не встиг, як її слід простиг! І телефон у неї вимкнено!

— Вона в Каті, за містом, — вирішив підтримати я Дімку, таки чоловіча дружба та солідарність має бути присутньою.

— Ти знаєш адресу? — пожвавішав друг. — Скинеш мені?

— Навіть не знаю, а ти будеш добре поводитися? — простяг я, але знущатися Дімка мені не дав:

— Ромко, скинь адресу! Друг ти мені чи як! — суворо відсмикнув мене. Я засміявся, хоч таки вирішив скинути йому адресу. Може, звичайно, і лізу не у свою справу, але Алісі з Дімкою явно треба було поговорити. А то вони повбивають один одного на роботі.

— Ти будеш сьогодні на зустрічі з інвесторами ввечері? — перейшов Дмитро до робочих питань. Я чув шум машини, друг явно вирішив не гаяти часу і вирушив до Аліси. Чи за нею?

— Так, намагатимусь бути. Сподіваюся, що наші земляки будуть більш поступливими, ніж китайці. Бо я ще одних таких переговорів не переживу.

— Добре, тоді до вечора. На зв'язку, — сказав Діма і вимкнувся. Мені подобалася його звичка не затягувати розмову. З'ясував, що потрібно і не займаєш час іншої людини.