Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка
Хоча її розвеселив ображений тон Сергія, вона зробила суворе обличчя й додала:
— В іншому випадку місяць не буду з вами розмовляти. Зрозуміли, півні? — Чоловіки нахмурились, але згідно кивнули. — Віталь, віднеси, будь ласка, теки в ординаторську і поклади до стелажа боком, корінцями на загальний огляд. А мені потрібно терміново зайти до однієї пацієнтки. Домовилися?
— Домовилися, віднесу й покладу корінцями догори.
— Боком.
— Гаразд, боком. Але ти теж пообіцяй, що подумаєш над моєю пропозицією.
Їй не хотілося нічого йому обіцяти. Але «подумати» й «піти» — це ж різні речі, чи не так?
— Я подумаю.
Він пішов, невдоволено покосившись на Сергія. Той провів його не менш суворим поглядом, а потім повернувся до Яни.
— Клеїться?
— Приглядає.
— Давно?
— Два тижні. Ще запитання є?
— А ти що?
— Тобі не здається, Сергію, що я вже доросла дівчинка, і твій допит недоречний?
— Не здається. Так що?
Яна зітхнула й похитала головою.
— Я ще не вирішила.
— Хочу нагадати: блондинка Дубівського так просто не відпустить. Невже цей красунчик вартий твого спокою?
— Я ж сказала, що ще нічого не вирішила. Так що турбуватися немає про що.
— Тобі видніше. Та в разі чого, я — поруч.
Яна поглянула в обличчя товаришеві й, посміхнувшись, торкнулася руки.
— Знаю. Спасибі тобі.
Синичка в черговий раз подумала про те, наскільки б простіше їй жилося, якби вона закохалася в Сергія — прямолінійного, але доброго та рішучого. Якийсь жінці дуже з ним пощастить.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно