Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

— Ну як? Так добре?

Якщо окуліст ще раз поставить таке запитання, вона просто зіштовхне його на підлогу. Набрид вже зі своєю турботою.

Тобі зручно?

Не жорстко?

Може, повільніше?

Не могла ж Вікторія сказати цього очкарику, що саме так їй і подобається — темпераментно. Доводиться задовольнятися тим, що є. Принаймні поки вона не підшукає когось іншого на вакантне місце.

Віка мало не силою затягнула чоловіка до свого кабінету. Він був не проти переспати з чарівним психологом — але в затишному ліжку, з комфортом. Віка ж не бажала чекати, поки закінчиться робочий день. Підганяла її необхідність розслабитися, позбутися злості, яка випалювала їй мозок увесь той час, поки Вікторія сиділа на медраді та спостерігала за трійцею «голубків».

Якою ж моторною виявилася ця тихоня Синичка. Зуміла таки прибрати до рук Віталіка. І як їй тільки це вдалося? Віддалася йому, не інакше. З якої ще причини у чоловіка може з'явитися подібний власницький погляд?

Вікторія майже постійно мучила себе роздумами з цього приводу. А про що ще їй міркувати? Не про пацієнтів же.

Іноземець, що виступав з доповіддю, виглядав дуже вродливим, але занадто стриманим і, швидше за все, недостатньо забезпеченим, що в очах Віки було найбільшим його недоліком. Хоча... Ні, можливо, іншим разом. Щоб завоювати такого чоловіка, потрібно багато часу та терпіння. Ні першого,  ні другого їй якраз і не вистачало.

Як же вона недооцінила маленьку пройдисвітку!

Віка заледве зуміла змиритися з тим, що Сергій не захотів мати з нею нічого спільного. Однак незрозуміло, як він погодився терпіти ще одного чоловіка поруч зі своєю дорогоцінною Яною? Може, вона спить з ними обома? Потрібно обов'язково поквитатися з усіма — швидше та якомога болючіше. З чого ж почати?

В її голові крутилося занадто багато неприємних запитань і надто мало відповідей, а Віка любила контролювати ситуацію. Їй просто необхідна спокійна, твереза ​​голова. Існував єдиний спосіб домогтися такого стану — необхідно отримати у своє ліжко когось більш-менш пристойного й без особливих претензій. Інакше вона точно почне пиячити від самотності та злості.

Саме тоді їй під руку і попався моложавий окуліст, що давно не спускав з неї масляного погляду. Він випадково опинився поруч. Віка, зверхньо посміхаючись, дозволила очкарику потеревенити про єднання душ і тіл, про знаки долі та її прекрасні очі, а потім без докорів сумління вклала на канапу. Чоловік дуже швидко забув про високі матерії й наречену. Про останню він нерозбірливо пробурмотів лише декілька слів і швидко перейшов до земного та насущного, чого Віка й домагалася.

Та окуліст виявився не таким майстерним коханцем, як Вік або хоча б Родзинський, і їй довелося помріяти, щоб отримати задоволення. Нічого не допомагало доти, поки вона не згадала про Еда. І тоді Вікторія вибухнула.

Нічого не змінилось. Ніхто інший не знав, що їй потрібно в ліжку. Але Ед невідомо де, і тому Віка посміхнулася й поплескала коханця по спині.

— Чудово. Зустрінемося ввечері у мене вдома. — Побачивши проблиски сумнівів в короткозорих очах, вона єхидно додала: — Ти ж не хочеш, щоб твоя наречена дізналася про нас?

* * *

— Нам усім доведеться потрудитися, шановні колеги.

Яна не могла відвести очей від натхненного обличчя Остапа. І не тільки вона. Всі жінки, присутні в ординаторській, слухали його майже зі святобливістю, ніби він лірику читав, а не пред'являв вимоги до роботи.

Вона майже не чула слів, звертаючи увагу лише на модуляції його голосу, переконливі та щирі; на стримані, але впевнені рухи рук; дивовижні очі, що ховалися за повіками або спалахували яскравим зеленим полум'ям. І від цих спалахів у Яни кожного разу перехоплювало подих.

Їй так хотілося просто підійти до нього та промовити: «Привіт!». Яна мала таку можливість перед тим, коли завідувачка відділення зібрала їх усіх для розмови, але не наважилася. Не хотіла нав'язуватися.

Яна вмовляла себе, що не образилася, коли він не підійшов сам. Зрештою, Остап не давав їй ніяких обіцянок. А щодо побачення міг і передумати. Пролетів цілий місяць, і за цей час багато чого могло статися.

Давши відповіді на питання, Остап швидко закінчив нараду, і Яна, приречено зітхнувши, разом з усіма попленталася до виходу. Хоча йшла вона дуже повільно, намагаючись затриматися, ще сподіваючись, що Остап все ж її покличе, і лаючи себе за наївність, та вхідні двері невблаганно наближалася.

— Синичка! — Яна сіпнулася від дзвінкого голосу завідувачки відділення. — Підійдіть до мене, будьте ласкаві.

* * *

Він ніяк не міг придумати привід, щоб попросити її залишитися. Не гукати ж дівчину перед усіма.

В першу мить, побачивши її, Остап не встояв і посміхнувся попри десятки чужих поглядів, спрямованих на гостя. В той момент його не хвилювало, що подумають інші. Тоді йому здалося, що дівчина зраділа, але потім він помітив поруч з Яною двох симпатичних чоловіків, які добивалися її уваги. Молоді та симпатичні, вони більше пасували Яні за віком.