Втрата - Лінвуд Барклі

— Це чудова стара книга, — сказала Тес, ніби просячи пробачення за свою забудькуватість. — Її видано близько тридцяти років тому, чоловік, який її написав, уже помер, і в Інтернеті тепер можна знайти набагато кращий матеріал, але, я думаю, ти й тут знайдеш багато для себе цікавого.

— Дякую, — сказала Ґрейс, узявши книгу в руки й мало не впустивши її на підлогу, бо не сподівалася, що вона така важка. — Тут щось розповідається про астероїди?

— Мабуть, розповідається, — сказала Тес.

Ґрейс побігла в підвал, де, я знав, вона скулиться на кушетці перед телевізором, можливо, обгорнеться ковдрою і почне гортати сторінки цієї книжки.

— Це ти чудово придумала, — сказала Синтія, подарувавши Тес, певно, четвертий поцілунок, після того як ми приїхали.

— Добре, що я не викинула цей клятий гросбух на смітник, — сказала Тес. — Можна було б подарувати бібліотеці, але, думаєш, їм потрібні книжки тридцятирічної давності? Як ти себе почуваєш, моє серденько? — запитала вона, звертаючись до Синтії. — У тебе стомлений вигляд.

— О, зі мною все гаразд, — сказала Синтія. — Але в тебе також сьогодні не найкращий вигляд.

— Думаю, я окей, — сказала Тес, дивлячись на нас понад своїми окулярами для читання.

Я підняв важку сумку з двома ручками і сказав:

— Ми тут привезли деякі подарунки до твого дня народження.

— О, вам не слід було… — почала Тес. — Ану давайте мені мою здобич.

Ми покликали Ґрейс, щоб і вона побачила, як Тес одержує нові рукавиці для праці в саду, червоно-зелений шовковий шарф, пачку першосортного печива. Тес охала й ахала над кожною річчю, яку ми діставали з сумки.

— Печиво від мене, — оголосила Ґрейс, а тоді запитала: — Тітко Тес!

— Так, моя люба?

— А навіщо вам стільки туалетного паперу?

— Ґрейс! — докірливо вигукнула Синтія.

— Це хибний трюк, — сказав я Ґрейс.

Тес поблажливо махнула рукою, показуючи, що збентежити її не так просто. Як і багато людей старшого віку, Тес мала звичку запасатися товарами першої необхідності. Тому шафи в її підвалі були напхом напхані цими рулонами.

— Я завжди купую про запас кілька рулонів, коли вони мені трапляються, — сказала Тес.

Коли Ґрейс повернулася до підвалу, Тес жартівливо кинула:

— Коли настане апокаліпсис, я виявлюсь єдиною з тих, хто виживе, кому буде чим підтерти дулу.

Вручення подарунків, здавалося, виснажило її, і вона відкинулася на спинку свого крісла з глибоким зітханням.

— З тобою все гаразд? — запитала Синтія.

— Зі мною все чудово, — сказала вона. І ніби тільки тепер згадавши про щось, додала: — Я ж хотіла купити морозива для Ґрейс.

— Це не проблема, — сказала Синтія. — Ми так чи інак маємо намір повезти тебе вечеряти. Як щодо ресторану Нікербокера? Ти ж любиш картоплю в мундирах.

— Я не знаю, — сказала Тес. — Мабуть, я все ж таки почуваю себе сьогодні трохи стомленою. А чому б нам не повечеряти тут? У мене знайдеться дещо. Але я справді хотіла купити морозива.

— Я куплю морозиво, — сказав я. — Поїду в Дербі й знайду там якусь бакалійну крамницю або «Севен-ілевен».[13]

— Мені треба було б купити ще дещо, — сказала Тес. — Синтіє, мабуть, буде ліпше, якщо ти поїдеш ти, бо ж знаєш, якщо ми пошлемо його, то він зробить усе не так.

— Звісно, він зробить усе не так, — сказала Синтія.

— А ще я хочу, щоб Тері виніс дещо з підвалу до гаража, поки він тут, якщо ти не маєш нічого проти, Тері.

Я сказав, що, звісно, нічого не маю проти. Тес зробила короткий список, подала його Синтії, яка сказала, що, певно, повернеться не пізніше, як через півгодини. Коли Синтія рушила до дверей, я вийшов на кухню й подивився на дошку оголошень біля підвішеного на стіні телефону, на якій Тес пришпилила фотографію Ґрейс, зняту в Діснейленді. Я відчинив морозильну камеру холодильника, шукаючи льоду, щоб кинути у склянку з водою.

Біля самої морозильної камери я побачив посудину з шоколадним морозивом. Я зняв із неї кришку. Посудина була повна, бракувало лише однієї ложечки. Стареча забудькуватість, подумав я.

— Послухай-но, Тес, — мовив я. — Ти вже маєш морозиво в холодильнику.

— Справді? — запитала вона з вітальні.

Я поставив морозиво назад, зачинив морозильну камеру й сів на кушетці поруч із Тес.

— Як твої справи? — запитав я.

— Я була в лікаря, — сказала Тес.

— І що? У тебе якісь проблеми зі здоров’ям?

— Я помираю, Тері.

— Що ти хочеш сказати? У чому річ?

— Не турбуйся, це станеться не сьогодні. Я можу протягти ще півроку, а може, й рік. Про це ніколи ніхто точно не знає. Деякі люди можуть триматися досить довго, але я зовсім не мрію розтягувати свою агонію. Це не найкращий спосіб піти з життя. Сказати правду, я хотіла б відійти швидко. Так було б набагато простіше.

— Тес, скажи мені, в чому твоя проблема.

Вона стенула плечима.

— Яка, зрештою, різниця? Вони зробили деякі тести і хочуть їх повторити, щоб не було помилки, але, мабуть, скажуть мені те саме. Головне, я вже бачу свою фінішну лінію. І я хотіла сказати тобі про це першому, бо в Синтії тепер і без мене вистачає проблем. Двадцять п’ять років, телевізійне шоу.

— Нещодавно був анонімний дзвінок, — сказав я. — Це стало для неї неабияким потрясінням.

Тес на короткий час заплющила очі й похитала головою.

— Ідіоти. Щойно вони подивляться якесь шоу, як уже лізуть у телефонну книгу.

— Я це саме так і пояснив.

— Але рано чи пізно Синтії треба буде сказати, що мої справи кепські. Проблема в тому, щоб обрати слушний час.

Ми почули якийсь шум на сходах. Ґрейс виходила з підвалу, тримаючи обома руками свою нову книгу.

— А ви знаєте, — сказала вона, — хоч і здається, що на Місяць падало набагато більше астероїдів, ніж на Землю, але на Землю їх падало, мабуть, не менше, бо Земля має атмосферу, й атмосфера розгладжує Землю так, що кратерів на ній не видно, а на Місяці немає ані повітря, ані чогось такого, тож коли туди падає астероїд, то слід від нього залишається там назавжди.

— Гарна книжка, правда? — запитала Тес.

Ґрейс кивнула.

— Я хочу їсти, — сказала вона.

— Твоя мати поїхала дещо купити, — сказав я.

— Її тут нема?

Я похитав головою.

— Вона скоро буде. Але в холодильнику є морозиво. Шоколадне.

— Чом би тобі не взяти до підвалу усю посудину з морозивом, — сказала Тес. — І ложку.

— Ви мені дозволяєте? — запитала Ґрейс. Це порушувало всі правила етикету, які