Породжені хтивістю - Ксенія Євчук

***

Ліжко біля мене прогинається. Я відкриваю очі.
-Кейт?
-Спи, я йду провітритись.
-Щось сталось?
-Ні, солодка, спи. Мені потрібно на свіже повітря. Трохи пройтись. -вона цілує мене в щоку і піднімається з ліжка.
-Тебе трясе. Все точно добре?
Вона зле усміхається, але ця усмішка призначена не мені. Сподіваюсь, що той, кому призначена ця страшна гримаса Кейт-вірить в Бога. Я починаю боятись за цю людину.
-Постараюсь до ночі прийти.
Вона закриває двері кімнати і кроки стишуються.
Я дивлюсь на годинник. 
23:00
Я вже прокинулась, мені потрібен чай. Бажано-ромашка.
Піднімаюсь з ліжка і заглядую в телефон.
Чомусь Данір мені не пише. В нього біполярний розлад?
Я: -Спиш?
Я: -Не спиш, я знаю.
Я: -Знову ігноруєш мене. 
Данір: -Ти пам'ятаєш чим закінчилось останній раз моє ігнорування?
Я кусаю губу і повільно вдихаю на повні легені.
Я: -Не пам'ятаю нічого. Нагадай.
Данір: -Я якраз подумав про це. 
Я: -І що ти надумав?
Данір: починай відлік часу. Скоро дізнаєшся.
 

Я не маю що на це сказати, тому просто відкладаю телефон. Ноги несуть мене сходами на низ.
На кухні прохолодно. Холодна підлога, а я без носків. Чудово. Якраз захворіти не завадило.
На носочках підпливаю до кухонного стола. Вмикаю чайник і витягую чайний пакетик.
Проводжу пальцями по задній кістці шиї, щоб розім'яти її.
Відкидую голову назад. Вода в чайнику кипить.
Я відчуваю присутність. Чужу присутність. Я не чую ніяких звуків, але я це відчуваю.
Різко обертаюсь.
Біля дверей, обпершись на них, стоїть темна постать Даніра. І він в масці. В тій самій масці...