Спляча красуня - Андрій Гуляшки

ложечку соди,— хронічна виразка дванадцятипалої кишки давалася взнаки — надійшла радіограма з іще тривожнішим повідомленням про вчорашні події у прикордонному секторі L — Z. «Хай йому чорт, цьому Хасанові Рафієву!» — подумав Манов. Яку мету переслідували ті, що вбили його, свою людину, а труп перекинули на наш терен, за три кроки від прикордонної смуги? Що вони хотіли цим сказати? Тут усе цілком просто. Певно, хотіли довести, що випадок з подвійним нападом — звичайна диверсія, хоч організована і здійснена в ширшому масштабі. Невже не ясно? Якщо на місці перестрілки лежить убитий диверсант, то напад має характер диверсії... У всякому разі, задум їхній такий. Насправді не було ніякої вилазки диверсантів, і ось чому. По-перше, ніхто з тих, хто нападав, навіть не поривався перейти кордон. Хасана Рафієва було вбито за прикордонною смугою пострілом упритул, потім труп протягли по зораній смузі до кордону і кинули на нашу територію. По-друге, справжні диверсанти не переходять кордон галасливими юрбами, мов п'яні гульвіси. Вони роблять це непомітно й тихо, інколи сидять цілу добу в якомусь яру, чекаючи найслушнішого, найвигіднішого моменту. По-третє, справжні диверсанти, прокрадаючись через кордон, не тягнуть за собою важких кулеметів. Важкі кулемети потрібні при вторгненні, а під

час вчорашнього інциденту взагалі не було такої спроби. І все ж кулемети стріляли: за смугою, в усті ярів, стовбури дерев наче перетято гострою пилкою. Так стріляють здалеку тільки важкі кулемети.

Отже, диверсанти і гадки не мали робити вилазки. А випадок з Хасаном Радфієвим — просто блеф, звичайнісінька провокація. До ярів було послано невеликі підрозділи прикордонної охорони з кулеметами. їм було наказано зчинити якнайбільший шум, щоб створити враження справжнього вторгнення. Потім вони вбили свою людину, а труп підкинули на нашу територію як доказ, що в нападі брали участь диверсанти, а не регулярні частини прикордонної охорони.

Дійшовши такого висновку, полковник Манов задоволено потер руки. Він проковтнув нарешті ложечку соди і вже через хвилину почував себе бадьоро, настрій у нього поліпшився. На прем'єру він, звісно, не піде. Може, запропонувати дружині самій піти до театру? Але ж вона скаже йому, що, хвала богові, ще не вдова і що час, коли він хотів зробити для неї щось приємне, на жаль, давно минув. Він знав заздалегідь, що вона йому скаже, бо таке мовилось уже не раз, і тому вирішив узагалі їй не дзвонити. Однак що ж усе-таки означає ця провокація? Вивести на позицію важкі кулемети і симулювати напад — то явно якийсь хід.

А втім, уже те, що він розгадав справжній характер нападу, було неабияким успіхом. Нехай дружина сердиться через цю прем'єру, зате він уміє логічно мислити і розв'язувати найскладніші вузли.

Отже, треба розгадати ще одну загадку. Навіщо ворогові потрібна ця провокація? Що означають отой неймовірний шум, вогонь з кулеметів і напад одночасно в двох пунктах? Пояснення може бути тільки одне: ворог намагався зосередити нашу увагу насамперед на цих двох пунктах, відвернувши її від інших місць. Ясно, диверсія...

Недарма ж Авакум Захов був учнем Манова! Правда, учень зробив стрибок уперед, пішов недосяжно далеко. Але чию ж він пройшов школу, чиї були перші уроки?

Тепер можна і закурити. Тютюн запаморочує голову, коли куриш рідко. Сода діє добре, але недовго. Незабаром печія почнеться знову. Манов це відчував. А клята прем'єра не йде з думки. Звичайно, десять років тому він нізащо не запропонував би дружині піти в оперу самій. Навіть і гадки не мав би про таке. А тепер хвилюватись через це смішно й наївно.

Не встиг Манов докурити сигарету, коли в кабінет укотився начальник радіопеленгаторного відділу — кремезний низенький полковник Ленков. Він начебто мимоволі вкотився, ніби його ззаду підштовхував навальний вихор, скерований на нього самого. Він вимахував списаним папірцем, а очі його дивились на Манова весело і задерикувато.

— Збирайся, колего, — прогув він густим басом, зовсім не відповідним його маленькій постаті.— Там така каша заварилась, мрія! Якраз по тобі!

— Де? — спокійно спитав Манов. І додав: — Я звик до подібних каш.

— Як де? Та ти що, з неба впав? У секторі L — Z! Невже не знаєш? У знаменитому і під усіма поглядами незвичайному секторі L — Z.

Начальник радіопеленгаторного відділу був здоров'як та веселун, і полковник Манов заздрив його доброму гуморові. Йому, напевно, не докучають квитками на різні оперні прем'єри та концерти.

— Ну,— сказав полковник Манов.— Слухаю.

Полковникові Ленкову важко було всидіти на одному місці, і він почав свою розповідь, походжаючи по кімнаті. Він згадав про «Гермеса» — так умовно називалась ворожа таємна радіостанція, що працювала на ультракоротких хвилях, встановлена кілометрів за п'ятдесят на південь від кордону. «Гермес», як правило, передавав, але рідко приймав — не любив розмовляти, більше давав інструкції. До того ж шифрові системи, зокрема спеціальні коди та сигнали, якими він користувався, були найрізноманітніші. Розшифровувачі більш-менш справлялися з системами шифрів, хоч і тут інколи зазнавали прикрих невдач. Розшифрувати радіограму «Гермеса» не гаючи жодної хвилини нерідко означало — викрити таємну радіостанцію або добре законспірованого резидента. Але якщо ціною дорогоцінних годин, а не раз. і днів, радіограми ті було прочитано, то спроба розгадати коди звичайно заводила дешифрувальників у безвихідь. Наприклад, на початку вересня «Гермес» передав своєму невідомому й мовчазному агентові коротеньку шифрограму, складену латиною. Через дві доби її насилу прочитали (через плутанину з відмінками), але зміст так і не розгадали, бо вжиті слова мали умовне значення. Буквальний переклад можна було тлумачити двояко: а) «Професорові вжити заходів для закінчення роботи Вітоші»; б) «Вітоші вжити заходів для закінчення роботи професора». Це, звичайно, була нісенітниця. І перша, і друга фраза починалась і закінчувалась незрозуміло. Хто такий професор? Що він має спільного з Вітошею? Про яку роботу йдеться? На ці запитання могла відповісти тільки людина, обізнана з кодовими значеннями слів. Могла б допомогти і контррозвідка, коли б мала в своїх досьє персоніфіковане значення хоча б одного із згаданих вище слів шифрограми. Якби контррозвідка знала, наприклад, хто криється за словом «професор», тобто якби вона мала діло з цією особою або засікла її в системі будь-якої іноземної розвідки, то ключ до розгадки таємної шифрограми було