Українська література » » Спляча красуня - Андрій Гуляшки

Спляча красуня - Андрій Гуляшки

---
Читаємо онлайн Спляча красуня - Андрій Гуляшки
що каже. Але, глянувши краєчком ока на Авакума, додав: — Тільки не віддавайте мені такого наказу, ваше добродійство, бо їх милість викине нас усіх за борт, слово честі моряка!

— Он як? — удавано здивувалась Прекрасна Фея, і в її голосі забриніли нотки вдоволення.— Невже ця людина така страшна?

— Морський вовк! — переконано відповів боцман.— У мене, ваше добродійство, око досвідчене, і я пізнаю людей з першого погляду. З якими тільки типами мені довелося свого часу мати справу!

— Гаразд! — махнула вона рукою.— Не будеш прив'язувати його до щогли. Сказати по правді, мені зовсім не хочеться, щоб мене викинули за борт.— Вона усміхнулась і трохи помовчала.— Але ти, боцмане, ще не сказав, чим засвідчиш мені свою шану.

— Смачним шніцелем, ваше добродійство, золотавим, з хрусткою скоринкою, ніжним! А на гарнір картопля, підсмажена на чистому вершковому маслі.

— Чудово! — вигукнула Прекрасна Фея.— Приймаю твою шану, боцмане, з величезним апетитом. Сьогодні я голодна, як ніколи. А тепер спустись униз і принеси сюди шматок тугого тіста.

Коли кухар повернувся з тістом, Харі взявся демонструвати свою майстерність. З тіста й уламків сірників він менш як за п'ять хвилин виліпив дві фігурки. Одна — балерина з досить нецеремонно піднятою в піруеті спідницею. І хоч зроблено її було гротескно, вона певною мірою скидалася на Прекрасну Фею. Друга фігурка, яку Харі пофарбував у чорний колір, настругавши графіту з олівця, зображувала високого чоловіка в крисатому капелюсі і в широкому, в зборках пальті. Чоловік був трохи пригорблений, але тримав голову рівно й понуро дивився перед собою. Це взагалі була досить похмура постать, що, здавалося, не віщувала нікому добра.

— Балерина — це, зрозуміло, я! — сказала Прекрасна Фея. Вона тримала фігурку в руках і щиро раділа. Нескромно задерта спідничка зовсім не бентежила її. Прекрасна Фея навіть не помічала цього.— Дуже схожа на мене! — сміялась вона, вертячи мініатюрну танцівницю в руках.— Як добре схоплено! Ювелірна робота! — Потім вона перевела очі на фігурку похмурого чоловіка і притихла.

— Ця особа на вигляд не дуже щаслива,— зауважив професор.

— Не дуже щаслива? — сплеснула руками Прекрасна Фея. Вона хотіла сказати щось надто поважне і стала схожа на учня, який збирається вразити вчителя несподівано розумною відповіддю. Однак ця розумна відповідь так і не спала їй на думку, і вона безпорадно опустила руки.— Не знаю,— зітхнула вона.— Якби в цієї людини замість пальта була на плечах чорна мантія, а на голові — шолом чи просто чорна хустина, я б сказала, що це вісник смерті з якогось балету. Вам не здається?

Авакум розсміявся. Сміх його був щирий та веселий, але якийсь недоречний і короткий.

Марія здивовано глянула на нього. Можливо, їй слід було на нього образитись, бо зненацька уривати сміхом принцесу не годиться, навіть коли вона принцеса з балету «Дерев'яний принц». Отже, так чи інак, цей вчинок був непристойний. Але Прекрасна Фея, яка вже надумала була образитись на нього, раптом змінила свій намір, і обличчя її, звернене до Авакума, помалу почало прояснюватися. Неначе в ці хвилини розумна відповідь, нарешті спала їй на думку.

— Та це ж ви! — ахнула Прекрасна Фея. Радість відкриття була така велика, аж вона заплескала в долоні, дивлячись то на професора, то на свого нареченого.— Та це ж ви, правда? — Вона вся світилась. Її ніжна шия була сліпучо-білою, як троянда на грудях.

Підбігши до Авакума, Марія поклала руки йому на плечі й попросила:

— Будь ласка, підведіться!

Авакумові не лишалось нічого іншого, як виконати її прохання.

— Це справді він,— підтвердив професор.— Харі добре схопив. Є схожість. Але чому він вирядив його в це чудернацьке пальто і крислатий капелюх?

— Чому? — спитав Авакум, знов сідаючи на місце. При цьому він ненароком торкнувся руки Прекрасної Феї трохи вище ліктя, та вона не помітила цього і не відсторонилася.— Чому? — повторив він.— Дуже просто. Бо ці речі висять унизу на вішалці.

— Правильно,— кивнув Харі і гучно позіхнув.— Саме там я їх бачив,— сказав він, потираючи очі.— Чи не час нам вечеряти?

Ніхто, здавалося, не почув його запитання.

— Але чому ти назвала його вісником смерті? — спитав професор Прекрасну Фею.— В ньому справді є щось похмуре. Цієї похмурості, мабуть, надають йому зморшки біля рота й на чолі та сиві скроні. Проте я не бачу в ньому нічого такого, що давало б підстави говорити про якогось вісника загробного світу. Навпаки, наш археолог, на мій погляд, життєрадісна, сповнена енергії людина.

— Так,— задумливо мовила Прекрасна Фея.— Це правда. І все ж...— їй знову хотілося сказати щось поважне і дуже розумне, але вона цього разу не стала довго думати над тим, що її хвилювало, а тільки махнула рукою.

Чи слід казати, що ці люди скрасили і по-святковому урізноманітнили сіру та нудну буденність Авакумового життя? Адже де б не з'являлась Прекрасна Фея, серед яких людей не була б, вона завжди приносила з собою радість. Радість молодої крові, п'янку і збудливу, первісну і легковажну,— щиру радість, породжувану свідомістю того, що ти живеш.

Прекрасна Фея, звичайно, не належала до жінок, у яких Авакум міг би закохатися. Але чому неодмінно у все мав втручатися кохання? Не бувши закоханий у неї, він почав ходити на всі вистави з участю Прекрасної Феї, навіть відвідувати генеральні репетиції, а інколи й чернеткові вистави без декорацій. Показував швейцарові посвідчення якогось журналіста, і його пропускали. Влаштувавшись у залі, він клацав кінокамерою, і Прекрасна Фея мило всміхалась йому зі сцени. Так протягом кількох місяців він бачив Марію в різних партіях — і в ролі легковажної принцеси в «Дерев'яному принцеві», і Сплячої красуні, яка прокинулася від полум'яного поцілунку Дезіре. Авакум захоплювався хтивою Прекрасною Феєю у «Вальпургіевій ночі». А от -у балеті «Жізель» вона йому не сподобалась: сентиментальна і романтична Жізель була чужа її вдачі.

Тепер Авакумові, звільненому

Відгуки про книгу Спляча красуня - Андрій Гуляшки (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: